Составьте рассказ о взаимоотношениях арабов с соседними государствами используя опорные слова план рассказа и тактика завоевание арабами соседних государств 2)приводит доказательства влияния арабских завоеваний на социально-экономическую политическую культурную жизнь соседних государств третье
3)вывод о влиянии арабов на жизнь соседних государств опорные слова арабы арабский халифат Армения Аль масуди Вавилон Грузия Испания Иран Ислам Ибн Сина Авиценна Коран Омар Хайяма Пророк Мухаммед Сирия Северная Африка Средняя Азия Фирдоуси Франция Эмираты
Идея о небесном мандате Чингисхана на правление земной империей стала официальной идеологией государства Чингисхана. Идеологическая доктрина провозгласила незыблемость власти Чингисхана и чингисидов над окуйменой и руководящую роль монголов над всеми прочими народами. Источник политической власти членов «золотого рода» – генеалогия, а именно: их принадлежность к прямым потомкам Чингисхана по мужской линии. Исключительное право на царство признается только за первыми четырьмя сыновьями Чингисхана от его старшей жены Бортэ – Джучи, Чагатаем, Угэдеем, Толуем – и их прямыми потомками, которые и составляют «золотой род» – правящую монгольскую династию.
Итак, начиная с курултая 1206 г. Чингисхан ведет последовательное созидание настоящего государства, и в этом деле он опирался на свои основные принципы – деление людей на подлых, эгоистичных, трусливых и, наоборот – на честных, справедливых, смелых, которые ставили свою честь и достоинство выше безопасности и материального благополучия; особое уважение к кочевникам, морально и нравственно превосходящим оседлые народы; глубокая религиозность каждого – от великого хана до последнего дружинника (Чингисхан считал, что такая религиозность является непременным условием той психологической установки, которую он ценил в своих подчиненных); государство должно опираться не на религиозную идеологию, а на национальный тюрко-монгольский принцип, только такой принцип может стимулировать у тюрков и монголов духовно возвышающие ценности – отсутствие догматизма и веротерпимость, касающаяся христиан, мусульман, буддистов и т. д., только лиц иудейского вероисповедания монголы и тюрки чуждались (освободив от податей духовенство всех религий, они продолжали брать налоги с раввинов). Официальной государственной религии в период правления Чингисхана не было, среди его воинов, полководцев и администраторов присутствовали тэнгрианцы, буддисты, мусульмане и христиане.
Согласно этим принципам, власть правителя должна опираться не на какое-либо господствующее сословие, не на какую-нибудь определенную официальную религию, а на определенный психологический тип людей. Такие люди («небесные») считали, что только законы Ясы создать государство и навести порядок, поэтому они провозгласили Чингисхана Верховным правителем и увлекли за собой весь народ. Да и народ понял, что при правильном соблюдении законов, не нарушая их, можно жить спокойно. Кстати, Чингисхан с начала своего правления опирался на сотню верных сподвижников, с которыми он создал впоследствии Великую тюрко-монгольскую империю, которая в отличие от государств, образованных кочевниками, простояла века. Организационные реформы утвердили новый порядок в жизни кочевников, несмотря на то что вмешательство государства в права вождей племен, родов и кланов, подчинение аристократии приказам, разделение населения на военные единицы, введение обязательной воинской повинности противоречили традициям кочевников-степняков, их жизненному укладу.
Промежуток времени между победой над найманами (1204 г.) и походом против тангутов (1209 г.) стал единственным периодом в жизни Чингисхана, когда на первый план вышли не войны, а решение организационных задач. В это время им были заложены основы внутренней структуры империи, он занимался вопросами укрепления власти правящего дома, а вести военные действия Чингисхан предоставил своим военачальникам. Хотя одно исключение все-таки было сделано. В 1206 г., после окончания Великого курултая, Чингисхан выступил против Буйрук-хана, у которого в свое время нашли приют Кучлук, сын Таян-хана, и Токтоа-Баки, вождь меркитов.
После блестящей победы Чингисхану подчинились кыргызы, которые в 1207 г. направили к нему послов с великолепными белыми соколами в знак своего преклонения перед его властью и присяги на верность. В следующем году примеру кыргызов последовали ойраты. Слава и авторитет Чингисхана распространились по всей Центральной Азии. Сведения о восхождении его к власти и о его военных успехах дошли до Уйгурского государства Кочо. Уйгуры признали над собой власть Чингисхана. Это стало политическим событием огромного значения и имело серьезные последствия. С военной точки зрения покорение уйгуров освободило монголов от необходимости укреплять юго-западный фланг своей империи.
Примеру уйгурского государя последовал предводитель карлуков Арслан. В 1211 г. Арслан прибыл преклонить колени перед Чингисханом. Принимая во внимание добровольную капитуляцию, Чингисхан женил его на своей дочери.
Відповідь:
Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Її населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті – мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт.
Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.
Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р. На західноукраїнських землях розвивалися головним чином винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфоро-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі. Кріпосництво заважало розвиткові як промисловості, так і сільського господарства, яке відігравало основну роль в економіці Західної України.
Велике феодальне землеволодіння було домінуючим на Закарпатті та в Галичині.
Промисловість хоч і робила певні кроки вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто недостатньо. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава і на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.
У промисловості домінував іноземний капітал: австрійський, німецький, англійський, французький. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.).
На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.
На початку XX ст. у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття помітне місце відіграють промислові об’єднання та акціонерні товариства, динамізується процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Однак великих фабрик і заводів з сотнями робітників тут були лише одиниці. Нові явища ігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів.
Стосовно сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% – на Буковині. Деякі зміни в сільському господарстві краю відбулися лише після скасування в 1848 році кріпосного права.
Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.
У зв’язку з цим, з кінця XIX ст. почалась масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини, а також в Росію та на Балкани. До Першої світової війни із західноукраїнських земель Австро-Угорщини виїхало і поселилося за кордоном близько одного мільйона чоловік. Отже, порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.