На момент вступления на престол Александра 2 в обществе очень сильно назрел вопрос об отмене крепостного права. Об этом говорили практически открыто. Ужасы крепостничества открыл всему народу А.Н. Радищев своим произведением «Путешествие из Петербурга в Москву». Лозунгом всех тайных обществ была борьба с «мерзостью крепостного права».
Что касается экономики, то там назрело убеждение в том, что подневольный труд тормозит развитие хозяйства страны. Некоторые помещики и предприниматели освободили своих крестьян по закону 1840 года, разрешавшим давать свободу крестьянам. Но остальная, подавляющая масса дворянства, была категорически против отмены крепостного права, они вообще не представляли свою жизнь без обслуги (крепостных).
В связи с этим, перед новым императором встала проблема решения вопроса об отмене крепостного права. Он вынужден был встать на путь перемен, хоть и не был сторонником коренных реформ.
Павло ПолуботокПісля падіння Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався. У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.
На момент вступления на престол Александра 2 в обществе очень сильно назрел вопрос об отмене крепостного права. Об этом говорили практически открыто. Ужасы крепостничества открыл всему народу А.Н. Радищев своим произведением «Путешествие из Петербурга в Москву». Лозунгом всех тайных обществ была борьба с «мерзостью крепостного права».
Что касается экономики, то там назрело убеждение в том, что подневольный труд тормозит развитие хозяйства страны. Некоторые помещики и предприниматели освободили своих крестьян по закону 1840 года, разрешавшим давать свободу крестьянам. Но остальная, подавляющая масса дворянства, была категорически против отмены крепостного права, они вообще не представляли свою жизнь без обслуги (крепостных).
В связи с этим, перед новым императором встала проблема решения вопроса об отмене крепостного права. Он вынужден был встать на путь перемен, хоть и не был сторонником коренных реформ.Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався.
У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.