Лев I Дани́лович (бл.1228 — бл.1301) — князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301), претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, здобув володіння на Закарпатті та Люблінську землю. Другий син короля Данила Романовича і Анни Мстиславівни. У західноєвропейських джерелах називається Королем Русі, хоча в руських джерела ніколи так не титулувався.
У 1240 році разом з батьком був в Угорському королівстві, де Данило шукав союзників проти монголо-татар.
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. 1244 року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Взяв участь у битві під Ярославом 1245 року, у якій війська Данила Галицького розбили Ростислава Михайловича.
У 1247 році (за іншими даними, в 1251—1252) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою Бели IV Констанцією. Можливо, на знак цієї події було засновано місто Львів, назване іменем Лева Даниловича.
1249 року брав участь у поході на Слонім в ході втручання галицько-волинських військ в литовські усобиці на стороні князя Товтивіла.
У 1252—1254 роках разом з батьком воював з монголо-татарським баскаком Куремсою. В цей ж час, 1252 року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата Романа в ході війни за австрійську спадщину Бабенбергів.
Зимою 1253—1254 року очолив похід у ятвязьку землю проти князя Стекинта. В ході цієї війни з наказу Данила швидким маршем перекидує військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком.
Наступної зими здійснив каральний похід у Болохівську землю, князі якої як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу) у верхів'я Південного Бугу.
У кінці 1255 року вирушив до Новогрудка на до братові Роману, який претендував на литовський престол, після чого розбив ятвягів.
Після смерті короля Данила у 1264 р. в додачу до Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке.
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович і Лев успадкував Холм і Дорогичин, та передав останні своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів де-факто став верховним князем Галицько-Волинського князівства.
Российско-литовская граница проходит (с запада на юго-восток, по часовой стрелке) через Куршскую косу и Куршский залив, потом проходит по Неману, затем — по рекам Шешупе, Шервинта, Лепоне, акватории Виштынецкого озера. Участки, на которых граница не проходит по рекам или озеру, невелики. Они находятся между Неманом и Шешупой, между Лепоной и северной оконечностью Виштынецкого озера и между южной оконечностью Виштынецкого озера и точкой, где сходятся границы трёх государств — России, Польши и Литвы. На наземных участках граница оборудована инженерно-техническими сооружениями (проволочные заграждения и контрольно-следовая полоса). Для пересечения границы с Литвой требуется Шенгенская виза. Протяжённость сухопутной границы составляет 266,0 км (в том числе 29,9 км собственно сухопутной, 206,0 км речной и 30,1 км озёрной), помимо этого имеется участок межгосударственной морской границы в 22,4 км[1][2]
Лев I Дани́лович (бл.1228 — бл.1301) — князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301), претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, здобув володіння на Закарпатті та Люблінську землю. Другий син короля Данила Романовича і Анни Мстиславівни. У західноєвропейських джерелах називається Королем Русі, хоча в руських джерела ніколи так не титулувався.
У 1240 році разом з батьком був в Угорському королівстві, де Данило шукав союзників проти монголо-татар.
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. 1244 року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Взяв участь у битві під Ярославом 1245 року, у якій війська Данила Галицького розбили Ростислава Михайловича.
У 1247 році (за іншими даними, в 1251—1252) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою Бели IV Констанцією. Можливо, на знак цієї події було засновано місто Львів, назване іменем Лева Даниловича.
1249 року брав участь у поході на Слонім в ході втручання галицько-волинських військ в литовські усобиці на стороні князя Товтивіла.
У 1252—1254 роках разом з батьком воював з монголо-татарським баскаком Куремсою. В цей ж час, 1252 року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата Романа в ході війни за австрійську спадщину Бабенбергів.
Зимою 1253—1254 року очолив похід у ятвязьку землю проти князя Стекинта. В ході цієї війни з наказу Данила швидким маршем перекидує військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком.
Наступної зими здійснив каральний похід у Болохівську землю, князі якої як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу) у верхів'я Південного Бугу.
У кінці 1255 року вирушив до Новогрудка на до братові Роману, який претендував на литовський престол, після чого розбив ятвягів.
Після смерті короля Данила у 1264 р. в додачу до Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке.
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович і Лев успадкував Холм і Дорогичин, та передав останні своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів де-факто став верховним князем Галицько-Волинського князівства.
Российско-литовская граница проходит (с запада на юго-восток, по часовой стрелке) через Куршскую косу и Куршский залив, потом проходит по Неману, затем — по рекам Шешупе, Шервинта, Лепоне, акватории Виштынецкого озера. Участки, на которых граница не проходит по рекам или озеру, невелики. Они находятся между Неманом и Шешупой, между Лепоной и северной оконечностью Виштынецкого озера и между южной оконечностью Виштынецкого озера и точкой, где сходятся границы трёх государств — России, Польши и Литвы. На наземных участках граница оборудована инженерно-техническими сооружениями (проволочные заграждения и контрольно-следовая полоса). Для пересечения границы с Литвой требуется Шенгенская виза. Протяжённость сухопутной границы составляет 266,0 км (в том числе 29,9 км собственно сухопутной, 206,0 км речной и 30,1 км озёрной), помимо этого имеется участок межгосударственной морской границы в 22,4 км[1][2]