1880 народився Володимир Винниченко, український політичний і державний діяч, письменник. Під час навчання на юридичному факультеті Київського університету брав активну участь в українському національному русі, був членом Київської громади і одним із засновників РУП, вів пропаганду серед селян Полтавщини і робітників Києва. 1902 виключений з університету за політичну діяльність, призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище. З 1905 входив до керівного ядра Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 – член ЦК УСДРП, 1908 приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців. 1905–1917 перебував на напівлегальному та нелегальному становищі в Російській імперії, жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Iталії. Перша збірка оповідань "Краса і сила" вийшла друком 1906. Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917–1921, активним і дійовим українським політиком. Очолював УСДРП, був головним редактором "Робітничої газети". Керував роботою Українського національного конгресу, двох військових, селянського та робітничого всеукраїнських з'їздів. У травні–червні 1917 очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимогу УЦР про надання Україні автономії, вів переговори з делегацією Тимчасового уряду в Києві 11–12 липня 1917. Стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови УЦР, головою першого українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, генеральним секретарем внутрішніх справ, автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів. 14 листопада 1918 очолив Директорію УНР. В лютому 1919 вийшов з її складу, не погоджуючись з політикою орієнтації на Антанту. В травні 1920 прибув до Москви, зустрівся з Л. Троцьким, Л. Каменєвим, Г. Зінов'євим, Х. Раковським. Отримав пропозицію стати заст. голови РНК і наркома закордонних справ УСРР. Пересвідчившись у неможливості співпрацювати з радянською владою, знову відбув за кордон. 1919–1920 написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації", де підбив підсумок своєї політичної кар'єри та виклав власні погляди на українську революцію. Він вважав себе марксистом, але його погляди зазнали значного впливу зх. лібералізму. У політичних уподобаннях Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української радянської республіки. Винниченко – автор численних публіцистичних, белетристичних і драматичних творів. Серед них – п'єси "Щаблі щастя" (1907), "Великий Молох" (1907), "Memento" (1909), "Брехня" (1910), "Гріх", "Між двох сил" (1918) та багато ін.; романи "Записки кирпатого Мефістофеля" (1917), "Сонячна машина" (1926), "Слово за тобою, Сталіне" (1950) та ін. Збірки тв. в. в Україні видавалися у 21 т. (1923– 28) та у 23 томах (1928–30).
1880 народився Володимир Винниченко, український політичний і державний діяч, письменник. Під час навчання на юридичному факультеті Київського університету брав активну участь в українському національному русі, був членом Київської громади і одним із засновників РУП, вів пропаганду серед селян Полтавщини і робітників Києва. 1902 виключений з університету за політичну діяльність, призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище. З 1905 входив до керівного ядра Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 – член ЦК УСДРП, 1908 приєднався до щойно створеного Товариства українських поступовців. 1905–1917 перебував на напівлегальному та нелегальному становищі в Російській імперії, жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Iталії. Перша збірка оповідань "Краса і сила" вийшла друком 1906. Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917–1921, активним і дійовим українським політиком. Очолював УСДРП, був головним редактором "Робітничої газети". Керував роботою Українського національного конгресу, двох військових, селянського та робітничого всеукраїнських з'їздів. У травні–червні 1917 очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимогу УЦР про надання Україні автономії, вів переговори з делегацією Тимчасового уряду в Києві 11–12 липня 1917. Стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови УЦР, головою першого українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, генеральним секретарем внутрішніх справ, автором та співавтором усіх головних законодавчих актів УЦР, у тому числі 4-х Універсалів. 14 листопада 1918 очолив Директорію УНР. В лютому 1919 вийшов з її складу, не погоджуючись з політикою орієнтації на Антанту. В травні 1920 прибув до Москви, зустрівся з Л. Троцьким, Л. Каменєвим, Г. Зінов'євим, Х. Раковським. Отримав пропозицію стати заст. голови РНК і наркома закордонних справ УСРР. Пересвідчившись у неможливості співпрацювати з радянською владою, знову відбув за кордон. 1919–1920 написав 3-томний мемуарно-публіцистичний твір "Відродження нації", де підбив підсумок своєї політичної кар'єри та виклав власні погляди на українську революцію. Він вважав себе марксистом, але його погляди зазнали значного впливу зх. лібералізму. У політичних уподобаннях Винниченко коливався між українською національною самостійницькою платформою і концепцією української радянської республіки. Винниченко – автор численних публіцистичних, белетристичних і драматичних творів. Серед них – п'єси "Щаблі щастя" (1907), "Великий Молох" (1907), "Memento" (1909), "Брехня" (1910), "Гріх", "Між двох сил" (1918) та багато ін.; романи "Записки кирпатого Мефістофеля" (1917), "Сонячна машина" (1926), "Слово за тобою, Сталіне" (1950) та ін. Збірки тв. в. в Україні видавалися у 21 т. (1923– 28) та у 23 томах (1928–30).
Вот портрет