Стр. 99 – «Хороший тон для дам». Опишите идеальную даму Средневековья по тексту и сделайте вывод: что подойдет для нашего времени, есть ли среди нас идеалы того времени! История 6 класс
Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Лівобережна Україна з Києвом (Гетьманщина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-Подільським. Північна Буковина разом із Молдовським князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закарпатська Україна — Угорщини.
На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміністративно-територіальним устроєм. Але самостійність була вже помітно урізана й зведена до обмеженої автономії. Московський уряд використовував в Україні найменшу можливість для посилення свого контролю. Гетьман був уже не самовладним правителем, а слухняним виконавцем волі російського царя. Українські міста перебували під контролем царських гарнізонів. Навіть церква України, до цього підлегла константинопольському патріархові, була підпорядкована Москві. Зі свого боку козацька старшина всіляко намагалася зберегти за собою панівне становище, звести нанівець виборність посад, позбавити «чернь» впливу на справи адміністрації. Цьому сприяв царський уряд, дістаючи натомість вірну службу.
Коломацькі статті
Тривале правління І. Самойловича перервалося зненацька. Росія вступила в антитурецьку «Священу лігу» європейських держав і почала боротьбу за вихід до Чорного моря, що контролювався Портою й Кримом. У 1687 р. за участю українського козацтва відбувся похід на Крим, який закінчився ганебно. І. Самойловича звинуватили у зв’язках із Кримом й іншій «зраді». У військовому таборі на р. Коломак гетьмана заарештували і відправили разом із сином до Москви, а звідти — до Сибіру. Ще одного сина, полковника, стратили. Тут же 25 липня 1687 р. гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа (1687–1708). Були прийняті Коломацькі статті, які ще більше обмежували українську автономію. Без дозволу царського уряду не можна було обирати й усувати гетьмана. Гетьман не мав права усувати генеральну старшину, вести листування з іноземними урядами.
І. Мазепа — український шляхтич — був людиною із європейською освітою, поетом, змолоду служив при дворі польського короля, але потім залишив його. На козацьку службу вступив при П. Дорошенку, був його довіреною особою. За дорученням гетьмана вирушив у Крим, але був схоплений запорожцями і відправлений до І. Самойловича. У політиці був прихильником міцної влади, намагався обстоювати інтереси України, не псуючи стосунків з Москвою.
І. Мазепа зумів стати близьким другом царя Петра І, надавши йому до в Азовських походах. Одержав звання російського генерала, дійсного таємного радника, князя, був нагороджений орденом Андрія Первозванного. Багато зробив для розвитку української культури, церкви.
Відродження козацького устрою на Правобережній Україні
Наприкінці XVII ст. більша частина краю була підвладною Туреччині, а північні райони належали Польщі. Унаслідок безперервних воєнних дій протягом чверті століття, спустошливих набігів і союзницьких походів татар уже на початку 70-х рр. XVII ст. місцеве населення було нечисленним. Наприкінці XVII ст. все воно потрапило під владу Польщі, яка витіснила Туреччину. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надавав право їх заселення численним осадникам, переважно зі шляхти. Щоб прискорити цей процес і створити військовий бар’єр від сусідів, король у 1684 р. дозволив відновити козацтво з поверненням йому давніх прав. Це викликало великий приплив населення, особливо із Західної України.
Швидко сформувалося козацьке військо. Очолював його наказний гетьман. Козацтво підпорядковувалося польській владі, але фактично полковники самі правили на своїх територіях. Серед них виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко), який уславився перемогами над татарами і шляхтою. Уже в 1688 р. він пропонував Москві приєднати до Гетьманщини територію свого полку, але Росія не захотіла псувати відносини із Польщею. Після укладення миру з Туреччиною (1699 р.) зникла потреба в козацтві, сейм прийняв рішення про його ліквідацію. На Правобережжя вступило польське військо, але під Фастовом зазнало поразки. Довести справу до кінця польському уряду перешкодив початок війни зі Швецією.
Древний Рим времен расцвета империи похож на современный мегаполис гораздо больше, чем мы могли бы подумать. Полтора миллиона его жителей сталкивались с теми же проблемами, что и их наследники две тысячи лет спустя: дороговизна жилья и дорожные пробки, наплыв иммигрантов и необходимость "подмазывать" городских чиновников.. . Автор предлагает нам "накрыться шапкой-невидимкой" и провести в Риме целый день, от рассвета до заката, в 115 году нашей эры: потолкаться на людной улице и заглянуть в Колизей, посетить судебное слушание и роскошные термы, отведать изысканных блюд и насладиться беседой на званом ужине. И закончить день на любовном ложе - здесь тоже за две тысячи лет ничего не изменилось.
НУ ИЛИ
Войдя в Рим, я была поражена его великолепием: домами, храмами, алтарями, колоннами. Еще меня удивило то, как много людей собралось в нем. Я осмотрела холмы, между которых стоит город, прогулялась на набережную реки Тибр, поглядела на храм верховного бога Юпитера. Потом я зашла на Форум, чтобы посмотреть на богатых римлян, одетых в тоги. Форум — это такое место, где собираются римские граждане, по делам или просто так. Я завершила прогулку около колонны императора Траяна, поставленной в честь победы римских легионеров над варварами.
Я присела отдохнуть около особняка аристократа. Здесь я наблюдала, как из дома рабы вынесли лектику — носилки с шатром. В них сидела богатая патрицианка, вся увешанная драгоценностями. Рабы понесли носилки с госпожой по улице, а следом шли рабы-охранники. Немного спустя из дома вышли еще рабы с корзинами и отправились в сторону рынка. Я вообще заметила, что римляне, даже плебеи, сами почти не работают. За них все делают рабы.
Я проголодалась и купила пирожки у уличного торговца. Он тоже оказался рабом, но вольноотпущенником. Часть своей выручки он отдает хозяину.
Конечно, я увидела и Колизей. Его арена и амфитеатр поразили меня своими масштабами. Сюда как раз стекался народ. Император дарил народу зрелища гладиаторских боев в честь очередной победы своих легионов над противников. На арену выходили гладиаторы, целые отряды. Они были вооружены копьями, мечами, пиками. Рабы везли на колесах клетки с хищными пантерами и тиграми, привезенными из заморских стран. Сегодня люди и звери будут сражаться друг против друга. Проигравший погибнет.
Я поняла, что для римлян бой гладиаторов — обычное зрелище. Зрители спокойно жевали пирожки и сладости, держали на коленях своих детей в то время, как на арене лилась кровь. Я ушла из цирка, когда римские граждане заключали пари на деньги и болели за «своих» гладиаторов. Кто кого побьет: германцы или галлы? Люди чувствовали себя повелителями мира, гражданами Великой Империи, которая никогда не падет.
Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Лівобережна Україна з Києвом (Гетьманщина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-Подільським. Північна Буковина разом із Молдовським князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закарпатська Україна — Угорщини.
На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміністративно-територіальним устроєм. Але самостійність була вже помітно урізана й зведена до обмеженої автономії. Московський уряд використовував в Україні найменшу можливість для посилення свого контролю. Гетьман був уже не самовладним правителем, а слухняним виконавцем волі російського царя. Українські міста перебували під контролем царських гарнізонів. Навіть церква України, до цього підлегла константинопольському патріархові, була підпорядкована Москві. Зі свого боку козацька старшина всіляко намагалася зберегти за собою панівне становище, звести нанівець виборність посад, позбавити «чернь» впливу на справи адміністрації. Цьому сприяв царський уряд, дістаючи натомість вірну службу.
Коломацькі статті
Тривале правління І. Самойловича перервалося зненацька. Росія вступила в антитурецьку «Священу лігу» європейських держав і почала боротьбу за вихід до Чорного моря, що контролювався Портою й Кримом. У 1687 р. за участю українського козацтва відбувся похід на Крим, який закінчився ганебно. І. Самойловича звинуватили у зв’язках із Кримом й іншій «зраді». У військовому таборі на р. Коломак гетьмана заарештували і відправили разом із сином до Москви, а звідти — до Сибіру. Ще одного сина, полковника, стратили. Тут же 25 липня 1687 р. гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа (1687–1708). Були прийняті Коломацькі статті, які ще більше обмежували українську автономію. Без дозволу царського уряду не можна було обирати й усувати гетьмана. Гетьман не мав права усувати генеральну старшину, вести листування з іноземними урядами.
І. Мазепа — український шляхтич — був людиною із європейською освітою, поетом, змолоду служив при дворі польського короля, але потім залишив його. На козацьку службу вступив при П. Дорошенку, був його довіреною особою. За дорученням гетьмана вирушив у Крим, але був схоплений запорожцями і відправлений до І. Самойловича. У політиці був прихильником міцної влади, намагався обстоювати інтереси України, не псуючи стосунків з Москвою.
І. Мазепа зумів стати близьким другом царя Петра І, надавши йому до в Азовських походах. Одержав звання російського генерала, дійсного таємного радника, князя, був нагороджений орденом Андрія Первозванного. Багато зробив для розвитку української культури, церкви.
Відродження козацького устрою на Правобережній Україні
Наприкінці XVII ст. більша частина краю була підвладною Туреччині, а північні райони належали Польщі. Унаслідок безперервних воєнних дій протягом чверті століття, спустошливих набігів і союзницьких походів татар уже на початку 70-х рр. XVII ст. місцеве населення було нечисленним. Наприкінці XVII ст. все воно потрапило під владу Польщі, яка витіснила Туреччину. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надавав право їх заселення численним осадникам, переважно зі шляхти. Щоб прискорити цей процес і створити військовий бар’єр від сусідів, король у 1684 р. дозволив відновити козацтво з поверненням йому давніх прав. Це викликало великий приплив населення, особливо із Західної України.
Швидко сформувалося козацьке військо. Очолював його наказний гетьман. Козацтво підпорядковувалося польській владі, але фактично полковники самі правили на своїх територіях. Серед них виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко), який уславився перемогами над татарами і шляхтою. Уже в 1688 р. він пропонував Москві приєднати до Гетьманщини територію свого полку, але Росія не захотіла псувати відносини із Польщею. Після укладення миру з Туреччиною (1699 р.) зникла потреба в козацтві, сейм прийняв рішення про його ліквідацію. На Правобережжя вступило польське військо, але під Фастовом зазнало поразки. Довести справу до кінця польському уряду перешкодив початок війни зі Швецією.
Древний Рим времен расцвета империи похож на современный мегаполис гораздо больше, чем мы могли бы подумать. Полтора миллиона его жителей сталкивались с теми же проблемами, что и их наследники две тысячи лет спустя: дороговизна жилья и дорожные пробки, наплыв иммигрантов и необходимость "подмазывать" городских чиновников.. . Автор предлагает нам "накрыться шапкой-невидимкой" и провести в Риме целый день, от рассвета до заката, в 115 году нашей эры: потолкаться на людной улице и заглянуть в Колизей, посетить судебное слушание и роскошные термы, отведать изысканных блюд и насладиться беседой на званом ужине. И закончить день на любовном ложе - здесь тоже за две тысячи лет ничего не изменилось.
НУ ИЛИ
Войдя в Рим, я была поражена его великолепием: домами, храмами, алтарями, колоннами. Еще меня удивило то, как много людей собралось в нем. Я осмотрела холмы, между которых стоит город, прогулялась на набережную реки Тибр, поглядела на храм верховного бога Юпитера. Потом я зашла на Форум, чтобы посмотреть на богатых римлян, одетых в тоги. Форум — это такое место, где собираются римские граждане, по делам или просто так. Я завершила прогулку около колонны императора Траяна, поставленной в честь победы римских легионеров над варварами.
Я присела отдохнуть около особняка аристократа. Здесь я наблюдала, как из дома рабы вынесли лектику — носилки с шатром. В них сидела богатая патрицианка, вся увешанная драгоценностями. Рабы понесли носилки с госпожой по улице, а следом шли рабы-охранники. Немного спустя из дома вышли еще рабы с корзинами и отправились в сторону рынка. Я вообще заметила, что римляне, даже плебеи, сами почти не работают. За них все делают рабы.
Я проголодалась и купила пирожки у уличного торговца. Он тоже оказался рабом, но вольноотпущенником. Часть своей выручки он отдает хозяину.
Конечно, я увидела и Колизей. Его арена и амфитеатр поразили меня своими масштабами. Сюда как раз стекался народ. Император дарил народу зрелища гладиаторских боев в честь очередной победы своих легионов над противников. На арену выходили гладиаторы, целые отряды. Они были вооружены копьями, мечами, пиками. Рабы везли на колесах клетки с хищными пантерами и тиграми, привезенными из заморских стран. Сегодня люди и звери будут сражаться друг против друга. Проигравший погибнет.
Я поняла, что для римлян бой гладиаторов — обычное зрелище. Зрители спокойно жевали пирожки и сладости, держали на коленях своих детей в то время, как на арене лилась кровь. Я ушла из цирка, когда римские граждане заключали пари на деньги и болели за «своих» гладиаторов. Кто кого побьет: германцы или галлы? Люди чувствовали себя повелителями мира, гражданами Великой Империи, которая никогда не падет.