ТЕКСТ ЗАДАНИЯ Дайте определения следующим понятиям и укажите страны, для которых характерны были такие органы управления: 1.Сейм: -определение -страна 2.Кортес- -определение -страна 3.Боярская Дума- -определение -страна
Культу́ра (лат. Cultura — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил усередині соціуму для його збереження та гармонізації.
Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й навели у своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.
Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією[1].
Зміст
1 Походження поняття, сутність культури
2 Визначення
2.1 Типологія визначень
2.2 В українських джерелах
3 Історія розвитку культурологічної думки
3.1 Стародавній світ
3.2 Середньовіччя та Відродження
3.3 Просвітництво
3.4 Російська та українська філософія
4 Функції культури
5 Структура культури
5.1 Форми культури
5.1.1 Матеріальна культура
5.1.2 Духовна культура
5.1.3 Соціальна культура
5.1.4 Фізична культура
5.2 Види культури
5.2.1 Культура суспільства
5.2.2 Культура колективу
5.2.3 Культура особистості
5.3 Інформаційна культура
5.4 Професійна культура
5.5 Культура здоров'я
5.6 Рівні культури
6 Періодизація історії світової культури
7 Культура як система
8 Культура і природа
9 Культура та особистість
10 Культура та суспільство
11 Значення, норми та артефакти
12 Субкультура, контркультура
13 Національна культура
14 Культура і цивілізація
15 Культура як сукупність текстів, мови культури
15.1 Семіотика культури
16 Див. також
17 Примітки
18 Джерела та література
18.1 Література
19 Посилання
Походження поняття, сутність культури
Давні знаряддя праці
Петрогліфи в Гобустані, Азербайджан, 10 000 до н. е.
Людина почала відокремлювати себе від довкілля вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за до власних творчих сил.
Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere — обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона Старшого «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти. При цьому стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.
Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували так організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.
Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному зі своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.
«Культура — це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»
В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:
«Культура — це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»
Психологічний
Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:
Модэ заключил мирный договор с согдийцами, а восточные кочевники дунху потребовали от него лучших коней в качестве дани. Некоторые хунну хотели начать из-за этого войну, но Модэ отдал коней, казнив несогласных. Потом дунху потребовали красивейших женщин, в том числе и жену шаньюя. Модэ отдал и женщин, посчитав, что существование государства стоит дороже, чем женщины. Отказавшимся отдавать жён Модэ отрубил головы. Наконец, дунху потребовали приграничные пустынные земли, которые некоторые хунну предлагали отдать без сопротивления, так как там всё равно никто не живёт. Однако Модэ заявил, что земля — это основание государства и её нельзя отдавать. Он снова казнил несогласных, пошёл в поход на дунху и разбил их.
Вернувшись из похода, Модэ начал войну с юэчжи и нанёс им поражение. Теперь для хуннов настало время вернуть земли, ранее завоёванные империей Цинь. Для этого Модэ покорил племена Лоуфань и Байян в Ордосе и совершил набег на китайские земли в Янь и Дай, оттуда направился к городам Чаона и Луши, и снова в Янь и Дай. 300 000[5] армия Модэ практически не получила сопротивления, так как Лю Бан в это время воевал с Сян Юйем.
ОН вёл войну также с Китаем:
В 201 году до н. э. Лю Бан назначил князя Хань Синя правителем области Дай (代县, Шаньси, округ Синьчжоу) со столицей в Маи. Модэ осадил Маи и Хань Синь сдался без боя. Таким образом хунну получили проход в центральные области Китая. Они перешли через Гэучжу, осадили Тхайюань (Тайюань) и Цзяньян. Хань Гао-цзу собрал войско и в 200 году до н. э. повёл его против Модэ. Из-за морозов 3 из 10 китайских воинов обморозили пальцы. Модэ стал отступать, а 320 000 китайская армия гналась за ним. Гао-Цзу с отборной конницей оторвался от пехоты. У селения Байдын (в 5 км на ю.-в. от города Пьхинчен, ныне Датун) превосходящие силы хуннов окружили Императора. 7 дней хунну осаждали лагерь императора, Модэ поделил свою кавалерию на 4 части: север — вороные кони, запад-белые, восток-серые, юг-рыжие, но захватить лагерь не смог. Хань Гао-цзу направил лазутчиков с дарами к Яньчжи[6] супруге Модэ. Она сказала мужу, что Император человек «гениальный», и лучше с ним договориться. Модэ не получил от своих китайских союзников Ван Хуана и Чжао Ли и, опасаясь измены с их стороны, решил отпустить императора.
Хунну предоставили коридор, по которому китайцы, держа натянутые луки, и император, чтобы соединиться с основной армией. После этого Модэ отступил. Чиновник Лю Гин направился к хунну для заключения Договора Мира и Родства.
Его позднее правление:
Модэ плохо соблюдал договор и назначил Хан Синя полководцем. Хань Синь вместе с Ван Хуаном и Чжао Ли нападали на округ Дай Чэнь Си, военачальник в Дай, решил присоединиться к Хань Синю. Ханьский генерал Фань Куай отбил Дай и сопредельные районы, но обстановку это не улучшило: много военачальников бежало к Хунну.
В 198 г. до н. э. Лю Цзин предложил Императору: «Империя истощена войнами. Модэ убил отца и женился на мачехе[7], верить ему нельзя, он жесток и вероломен. Чтобы покорить хунну нужно выдать за Модэ принцессу, которую он сделает Яньчжи, а их сына наследником престола. Кроме того нужно задобрить шаньюя ежегодными подарками. А новый шаньюй будет внуком императора Гао-цзу». Императору понравился план, но он не решился отдать дочь за Модэ и послал другую княжну и подарки: шёлк, рис, вино, хлопок и разные лакомства. В послании Гао-цзу обращался к Модэ — «брат». Модэ был вполне доволен.
Объяснение:
Модэ, Маодунь[1], Модун[2], в тюркских традициях Мете-хан (кит. 冒頓單于[3];тур. Mete Han; туркм. Mete-han; 234—174 до н. э.) — основатель империи Хунну и её правитель (шаньюй) с 209 по 174 (Да, в этом году он скончался...) гг. до н. э.
Культу́ра (лат. Cultura — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил усередині соціуму для його збереження та гармонізації.
Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й навели у своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.
Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією[1].
Зміст
1 Походження поняття, сутність культури
2 Визначення
2.1 Типологія визначень
2.2 В українських джерелах
3 Історія розвитку культурологічної думки
3.1 Стародавній світ
3.2 Середньовіччя та Відродження
3.3 Просвітництво
3.4 Російська та українська філософія
4 Функції культури
5 Структура культури
5.1 Форми культури
5.1.1 Матеріальна культура
5.1.2 Духовна культура
5.1.3 Соціальна культура
5.1.4 Фізична культура
5.2 Види культури
5.2.1 Культура суспільства
5.2.2 Культура колективу
5.2.3 Культура особистості
5.3 Інформаційна культура
5.4 Професійна культура
5.5 Культура здоров'я
5.6 Рівні культури
6 Періодизація історії світової культури
7 Культура як система
8 Культура і природа
9 Культура та особистість
10 Культура та суспільство
11 Значення, норми та артефакти
12 Субкультура, контркультура
13 Національна культура
14 Культура і цивілізація
15 Культура як сукупність текстів, мови культури
15.1 Семіотика культури
16 Див. також
17 Примітки
18 Джерела та література
18.1 Література
19 Посилання
Походження поняття, сутність культури
Давні знаряддя праці
Петрогліфи в Гобустані, Азербайджан, 10 000 до н. е.
Людина почала відокремлювати себе від довкілля вже на початку свого існування. Першими свідченнями цього процесу є примітивні малюнки на стінах печер, на ранньому етапі наші пращури просто лишали відбитки своїх рук або малювали пальцями «хвилі», що, ймовірно, вже свідчить про бажання змінити навколишній світ за до власних творчих сил.
Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення (colo, colere — обробіток, займатися землеробством). У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона Старшого «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові часу: автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти. При цьому стосовно землі Катон писав не просто про технічну обробку ділянки, а й специфічне, духовне ставлення до неї.
Набагато ближче до нашого розуміння культури те, що думали про землеробство римські вчені Варрон, Колумелла (І ст. до н. е.). Вони пропонували так організації сільського господарства, які підвищили б продуктивність праці, зацікавленість рабів.
Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному зі своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.
«Культура — це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»
В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:
«Культура — це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»
Психологічний
Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:
Модэ заключил мирный договор с согдийцами, а восточные кочевники дунху потребовали от него лучших коней в качестве дани. Некоторые хунну хотели начать из-за этого войну, но Модэ отдал коней, казнив несогласных. Потом дунху потребовали красивейших женщин, в том числе и жену шаньюя. Модэ отдал и женщин, посчитав, что существование государства стоит дороже, чем женщины. Отказавшимся отдавать жён Модэ отрубил головы. Наконец, дунху потребовали приграничные пустынные земли, которые некоторые хунну предлагали отдать без сопротивления, так как там всё равно никто не живёт. Однако Модэ заявил, что земля — это основание государства и её нельзя отдавать. Он снова казнил несогласных, пошёл в поход на дунху и разбил их.
Вернувшись из похода, Модэ начал войну с юэчжи и нанёс им поражение. Теперь для хуннов настало время вернуть земли, ранее завоёванные империей Цинь. Для этого Модэ покорил племена Лоуфань и Байян в Ордосе и совершил набег на китайские земли в Янь и Дай, оттуда направился к городам Чаона и Луши, и снова в Янь и Дай. 300 000[5] армия Модэ практически не получила сопротивления, так как Лю Бан в это время воевал с Сян Юйем.
ОН вёл войну также с Китаем:
В 201 году до н. э. Лю Бан назначил князя Хань Синя правителем области Дай (代县, Шаньси, округ Синьчжоу) со столицей в Маи. Модэ осадил Маи и Хань Синь сдался без боя. Таким образом хунну получили проход в центральные области Китая. Они перешли через Гэучжу, осадили Тхайюань (Тайюань) и Цзяньян. Хань Гао-цзу собрал войско и в 200 году до н. э. повёл его против Модэ. Из-за морозов 3 из 10 китайских воинов обморозили пальцы. Модэ стал отступать, а 320 000 китайская армия гналась за ним. Гао-Цзу с отборной конницей оторвался от пехоты. У селения Байдын (в 5 км на ю.-в. от города Пьхинчен, ныне Датун) превосходящие силы хуннов окружили Императора. 7 дней хунну осаждали лагерь императора, Модэ поделил свою кавалерию на 4 части: север — вороные кони, запад-белые, восток-серые, юг-рыжие, но захватить лагерь не смог. Хань Гао-цзу направил лазутчиков с дарами к Яньчжи[6] супруге Модэ. Она сказала мужу, что Император человек «гениальный», и лучше с ним договориться. Модэ не получил от своих китайских союзников Ван Хуана и Чжао Ли и, опасаясь измены с их стороны, решил отпустить императора.
Хунну предоставили коридор, по которому китайцы, держа натянутые луки, и император, чтобы соединиться с основной армией. После этого Модэ отступил. Чиновник Лю Гин направился к хунну для заключения Договора Мира и Родства.
Его позднее правление:
Модэ плохо соблюдал договор и назначил Хан Синя полководцем. Хань Синь вместе с Ван Хуаном и Чжао Ли нападали на округ Дай Чэнь Си, военачальник в Дай, решил присоединиться к Хань Синю. Ханьский генерал Фань Куай отбил Дай и сопредельные районы, но обстановку это не улучшило: много военачальников бежало к Хунну.
В 198 г. до н. э. Лю Цзин предложил Императору: «Империя истощена войнами. Модэ убил отца и женился на мачехе[7], верить ему нельзя, он жесток и вероломен. Чтобы покорить хунну нужно выдать за Модэ принцессу, которую он сделает Яньчжи, а их сына наследником престола. Кроме того нужно задобрить шаньюя ежегодными подарками. А новый шаньюй будет внуком императора Гао-цзу». Императору понравился план, но он не решился отдать дочь за Модэ и послал другую княжну и подарки: шёлк, рис, вино, хлопок и разные лакомства. В послании Гао-цзу обращался к Модэ — «брат». Модэ был вполне доволен.
Объяснение:
Модэ, Маодунь[1], Модун[2], в тюркских традициях Мете-хан (кит. 冒頓單于[3];тур. Mete Han; туркм. Mete-han; 234—174 до н. э.) — основатель империи Хунну и её правитель (шаньюй) с 209 по 174 (Да, в этом году он скончался...) гг. до н. э.