Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
Обстоятельства восшествия на престол отразились на елизаветинском царствовании. Был провозглашен курс на возврат к наследию Петра Великого, в частности, восстановлена роль Сената и некоторых других центральных учреждений. Вместе с тем в конце 1740-х — первой половине 1750-х годов по инициативе П. И. Шувалова был осуществлен ряд серьезных преобразований, важнейшим из которых стала отмена в 1754 внутренних таможен. Это привело к значительному оживлению торговых связей между различными регионами страны. Были основаны первые русские банки — Дворянский, Купеческий и Медный; осуществлена реформа налогообложения, позволившая улучшить финансовое положение страны; получила развитие тяжелая промышленность. В 1754 была создана новая комиссия для составления Уложения, которая завершила свою работу к концу царствования Елизаветы. Однако процесс преобразований был прерван Семилетней войной (1756—62). Внешняя политика Во внешней политике правительство Елизаветы Петровны придерживалось принципов Петра Великого. В 1743 был заключен Абоский мирный трактат (мир) , закрепивший итоги русско-шведской войны 1741—43 . В этот период руководителем русской дипломатии был канцлер А. П. Бестужев-Рюмин, делавший упор на союз с Австрией и противодействие усилению Пруссии. Это и привело к тому, что Россия оказалась втянутой в Семилетнюю войну, участие в которой легло тяжким бременем на хозяйство страны. Однако в военном отношении действия русской армии были успешны. Она одержала ряд серьезных побед, оккупировала Восточную Пруссию и даже (на короткое время) Берлин.
Відповідь:
надіюсь до Пояснення:
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
Внешняя политика
Во внешней политике правительство Елизаветы Петровны придерживалось принципов Петра Великого. В 1743 был заключен Абоский мирный трактат (мир) , закрепивший итоги русско-шведской войны 1741—43 . В этот период руководителем русской дипломатии был канцлер А. П. Бестужев-Рюмин, делавший упор на союз с Австрией и противодействие усилению Пруссии. Это и привело к тому, что Россия оказалась втянутой в Семилетнюю войну, участие в которой легло тяжким бременем на хозяйство страны. Однако в военном отношении действия русской армии были успешны. Она одержала ряд серьезных побед, оккупировала Восточную Пруссию и даже (на короткое время) Берлин.