Найвідоміший французький мислитель Мішель де Монтень (1533–1592) народився на південному заході Франції в замку Монтень, що належить його батькові. З два роки почали навчати маленького Мішеля — батько найняв йому вчителів латини. Понад те, у сім'ї всі — і її батько, й мати, і слуги, — розмовляли з ним латиною, тому з дитинства Монтень освоїв латину як рідну мову. Батько Мішеля взагалі прагнув прищепити йому любов до науки і тому, ледь Мишелю виповнилося років, віддав її до колежу міста Бордо.
У двадцять рік Мішель де Монтень став радником Рахункової палати в Периге, а невдовзі радником парламенту міста Бордо. І на цій посаді він перебував до 1570 р., після чого пішов у відставку і нарешті зайнявся літературної діяльністю, проживаючи у своїй родовому замку. Як писав Монтень, він, "давно стомлений рабською перебуванням при дворі та громадськими обов'язками... вирішив сховатися в обійми муз, покровительок мудрості". Через війну, в 1580 р. з'явилися на світ два перших книжки його "Опытов" — твір, який приніс Монтеню ще за життя поширення, а згодом всесвітню славу.
Проте бажанням Монтеня остаточно днів своїх провести життя усамітненні не судилося збутися. У 1581 р. він був обраний мером міста Бордо і з велінню короля Франції зайняв цю посаду. Франція, шматована у період релігійними війнами між католиками і гугенотами, переживала важкі часи. І Монтеню, обіймав настільки великий посаду, неодноразово доводилось брати участь у розв'язанні багатьох спірних питань. Сам цілком перебував за короля і підтримував гугенотские претензії. Однак у своєї політичної діяльності Монтень все-таки намагався більшість проблеми мирним шляхом.
У 1586–1587 рр. Монтень, вже вільний від обов'язків мера, продовжив літературні заняття і третю книжку "Опытов". Пізніше йому знову довелося взяти у політичних баталіях і поза свою відданість королю він навіть виявився на недовгий час укладеної Бастилію (1588 р.).
Помер Мішель де Монтень 13 вересня 1592 р. від загострення давно мучавшей його кам'яною хвороби.
Якщо казати про філософських поглядах Монтеня, слід помітити — у своїй духовному розвитку вона пережила захоплення різними філософськими навчаннями. Так, з книжки "Опытов" видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизмові. Потім значний вплив з його світогляд надавав епікуреїзм. І все-таки основний напрям міркувань французького мислителя лежать у руслі іншого вчення, відомого з давнини — скептицизму.
Сумнів — може людського розуму, щодо можливості дотримання людиною моральними принципами, у виконанні якісь загальні всім людей ідеалів — ось що пронизує все зміст "Опытов". Недарма головне запитання, який у цьому творі, звучить так — "Що знаю?".
Відповідь це питання, що дає Монтень, у принципі, невтішний — людина знає замало, і що більш неутішно, не може знати багато чого. Причина подібного стану справ криється у природу самої людини: "Дивовижно суєтне, воістину непостійне й постійно що вагалося істота — людина.
1. Экономические причины. Решающую роль в ослаблении, а затем гибели Византии сыграли, конечно, внутренние причины. Главной из них был экономический упадок как деревни, так и города, разорение крестьянства и городских масс страны. Крушение экономики империи было ускорено проникновением иностранных, в первую очередь итальянских, купцов во все сферы экономической жизни Византии. Их деятельность тормозила дальнейшее развитие производительных сил. Политика покровительства иностранцам, вся недальновидность которой с особой силой проявилась во время осады Константинополя, послужила также одной из причин его гибели. Подобно червоточине, венецианский и генуэзский торговый капитал подточил изнутри Византийскую империю, лишил ее жизненных сил и былых богатств. Византийской торговле и ремеслу был нанесен непоправимый ущерб, ослабло, а затем рухнуло господство Византии на море.
2. Разобщённость общества. Правящие феодальные и церковные круги Византии не только не смогли возглавить широкие народные массы, но оказались не восстановить единство в своих собственных рядах. В момент, когда требовалась консолидация всех сил государства, в нем всюду царили раскол и вражда, взаимная подозрительность и неверие в себя. Попытки последнего императора, человека лично храброго и честного, опереться на население столицы оказались запоздалыми; близорукая политика его предшественников обрекла их на неудачу.
3. Наличие сильных врагов. Немалую роль в задержке сыграла и злая воля давних врагов Византии, которых было немало среди католических прелатов и государей Запада, мечтавших не о империи, а о захвате ее наследства. Искандер был убежден в коварстве правителей некоторых западныхдержав в отношении к Византии.
4. Отсутствие сильных и надёжных союзников. Союзы Византии со славянскими государствами Балканского полуострова были эпизодическими и непрочными как из-за отсутствия доверия с обеих сторон, так и из-за внутренних разногласий внутри самих балканских стран.
Найвідоміший французький мислитель Мішель де Монтень (1533–1592) народився на південному заході Франції в замку Монтень, що належить його батькові. З два роки почали навчати маленького Мішеля — батько найняв йому вчителів латини. Понад те, у сім'ї всі — і її батько, й мати, і слуги, — розмовляли з ним латиною, тому з дитинства Монтень освоїв латину як рідну мову. Батько Мішеля взагалі прагнув прищепити йому любов до науки і тому, ледь Мишелю виповнилося років, віддав її до колежу міста Бордо.
У двадцять рік Мішель де Монтень став радником Рахункової палати в Периге, а невдовзі радником парламенту міста Бордо. І на цій посаді він перебував до 1570 р., після чого пішов у відставку і нарешті зайнявся літературної діяльністю, проживаючи у своїй родовому замку. Як писав Монтень, він, "давно стомлений рабською перебуванням при дворі та громадськими обов'язками... вирішив сховатися в обійми муз, покровительок мудрості". Через війну, в 1580 р. з'явилися на світ два перших книжки його "Опытов" — твір, який приніс Монтеню ще за життя поширення, а згодом всесвітню славу.
Проте бажанням Монтеня остаточно днів своїх провести життя усамітненні не судилося збутися. У 1581 р. він був обраний мером міста Бордо і з велінню короля Франції зайняв цю посаду. Франція, шматована у період релігійними війнами між католиками і гугенотами, переживала важкі часи. І Монтеню, обіймав настільки великий посаду, неодноразово доводилось брати участь у розв'язанні багатьох спірних питань. Сам цілком перебував за короля і підтримував гугенотские претензії. Однак у своєї політичної діяльності Монтень все-таки намагався більшість проблеми мирним шляхом.
У 1586–1587 рр. Монтень, вже вільний від обов'язків мера, продовжив літературні заняття і третю книжку "Опытов". Пізніше йому знову довелося взяти у політичних баталіях і поза свою відданість королю він навіть виявився на недовгий час укладеної Бастилію (1588 р.).
Помер Мішель де Монтень 13 вересня 1592 р. від загострення давно мучавшей його кам'яною хвороби.
Якщо казати про філософських поглядах Монтеня, слід помітити — у своїй духовному розвитку вона пережила захоплення різними філософськими навчаннями. Так, з книжки "Опытов" видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизмові. Потім значний вплив з його світогляд надавав епікуреїзм. І все-таки основний напрям міркувань французького мислителя лежать у руслі іншого вчення, відомого з давнини — скептицизму.
Сумнів — може людського розуму, щодо можливості дотримання людиною моральними принципами, у виконанні якісь загальні всім людей ідеалів — ось що пронизує все зміст "Опытов". Недарма головне запитання, який у цьому творі, звучить так — "Що знаю?".
Відповідь це питання, що дає Монтень, у принципі, невтішний — людина знає замало, і що більш неутішно, не може знати багато чого. Причина подібного стану справ криється у природу самої людини: "Дивовижно суєтне, воістину непостійне й постійно що вагалося істота — людина.
Решающую роль в ослаблении, а затем гибели Византии сыграли, конечно, внутренние причины. Главной из них был экономический упадок как деревни, так и города, разорение крестьянства и городских масс страны. Крушение экономики империи было ускорено проникновением иностранных, в первую очередь итальянских, купцов во все сферы экономической жизни Византии. Их деятельность тормозила дальнейшее развитие производительных сил. Политика покровительства иностранцам, вся недальновидность которой с особой силой проявилась во время осады Константинополя, послужила также одной из причин его гибели.
Подобно червоточине, венецианский и генуэзский торговый капитал подточил изнутри Византийскую империю, лишил ее жизненных сил и былых богатств. Византийской торговле и ремеслу был нанесен непоправимый ущерб, ослабло, а затем рухнуло господство Византии на море.
2. Разобщённость общества.
Правящие феодальные и церковные круги Византии не только не смогли возглавить широкие народные массы, но оказались не восстановить единство в своих собственных рядах. В момент, когда требовалась консолидация всех сил государства, в нем всюду царили раскол и вражда, взаимная подозрительность и неверие в себя. Попытки последнего императора, человека лично храброго и честного, опереться на население столицы оказались запоздалыми; близорукая политика его предшественников обрекла их на неудачу.
3. Наличие сильных врагов.
Немалую роль в задержке сыграла и злая воля давних врагов Византии, которых было немало среди католических прелатов и государей Запада, мечтавших не о империи, а о захвате ее наследства. Искандер был убежден в коварстве правителей некоторых западныхдержав в отношении к Византии.
4. Отсутствие сильных и надёжных союзников.
Союзы Византии со славянскими государствами Балканского полуострова были эпизодическими и непрочными как из-за отсутствия доверия с обеих сторон, так и из-за внутренних разногласий внутри самих балканских стран.