1.Ва́рвар — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку[1]. Слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» має аналоги у інших не-елліністичних світоглядних системах світу.
2.Ще з II ст. н. е. варвари почали здійснювати набіги на Римську імперію.
3.Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230—200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну — Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів
4.У 375 році племена гунів і аланів завдали поразки племінному союзу остготів, які проживав у Північному Причорномор'ї.
5.Поява варварів на кордонах імперії — штатна ситуація. Цього разу незвичним було те, що варвари не намагалися атакувати, бо агресія і її наслідки щоразу вкладалися у звичну схему "варвари напали — розбиті — поселені на землях", але, відрекомендувавшись біженцями, по перетнути Дунай з метою отримання політичного притулку.
6.Велике переселення мало такі наслідки: Західна Римська імперія розпалася і була захоплена. У Європі з'явилися варварські королівства, багато з яких стали предками сучасних держав. З'явилися нові племена і народи, хоча при цьому існуючі (наприклад, гуни) знищувалися або розчинялися в інших.
7.Вандалі́зм — у буквальному сенсі слова: зловмисне руйнування або пошкодження культурно-історичних пам'ятників, інших матеріальних і культурних цінностей, приватних або суспільних об'єктів майна.
8.Імператор Юлій Майоріан (457—461 pp.) зробив останню спробу зміцнити імперію. Імператор намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою. У 476 р. германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. З падінням останнього імператора зникло саме поняття — Західна Римська імперія. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак того, що в Римі імператора більше немає. В Італії було утворено нове королівство — держава Одоакра. Напівпорожня й напівзруйнована столиця половини світу байдуже та незворушно поставилася до величезної історичної події — падіння Західної Римської імперії, якою завершився найдовший відрізок історії людства — історія Стародавнього світу.
9.Атті́ла — каган гунів з 434, підніс Гунську імперію до вершини могутності — її сфера впливу від річки Урал та Кавказу до річки Рейн і від річки Дунай до Балтійського моря.
Аларіх I — полководець і король вестготів. Перший германський вождь, який захопив Рим.
Германа́ріх — остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжжя.
Одоа́кр, або Одоа́кер — вождь германців-федератів у Північній Італії. Скинув останнього римського імператора Ромула і проголосив себе королем Італії.
§ 157. Личность и воспитание императора Александра II
Неожиданная кончина императора Николая Павловича, умершего от случайной послужила началом важных перемен в жизни Русского государства. С императором Николаем отошла в вечность его правительственная система. Преемник его был совсем иной человек. Император Александр II во многом составлял противоположность своему отцу. Отец отличался суровым и непреклонным характером; сын был мягок и доступен влияниям. Отец не получил в свою пору хорошего образования, сын же был тщательно воспитан и подготовлен к предстоящему высокому делу правления государством. Александр вступал на престол 36-ти лет от роду (родился в 1818 г.), зрелым человеком, достаточно опытным в делах. Русские люди ждали от него много доброго – и не ошиблись.
Воспитание императора Александр II было поставлено прекрасно. С малых лет воспитателем его был гуманный и умный человек капитан Мердер. Лет девяти Александр начал учиться под главным руководством своего «наставника» – известного поэта В. А. Жуковского. Жуковский предварительно составил глубоко обдуманный «план учения» цесаревича, утвержденный императором Николаем. По этому плану целью всего учения было сделать будущего государя человеком и всесторонне образованным, сохранив его от преждевременных увлечений мелочами военного дела. Жуковскому удалось осуществить свой план. Цесаревич много учился и имел хороших учителей; между прочим, знаменитый Сперанский вел с ним «беседы о законах». Домашние занятия дополнялись образовательными поездками. Из них особенно памятно было большое путешествие по России и Западной Сибири (в 1837 г.). Двадцати трех лет цесаревич вступил в брак с Марией Александровною, принцессою Гессен-Дармштадтской, с которою он познакомился во время большого заграничного путешествия.
С этого времени началась служебная деятельность Александра Николаевича. Император Николай систематически знакомил сына с разными отраслями государственного управления и даже поручал ему общее руководство делами на время своих отъездов из столицы. В течение десяти лет наследник престола был ближайшим своего отца и свидетелем всей его правительственной работы. Император Николай нежно относился к сыну; он говорил ему перед самой своею кончиною: «Мне хотелось, приняв на себя все трудное, все тяжкое, оставить тебе царство мирное, устроенное и счастливое... Провидение судило иначе».
Провидение судило иначе. Император Александр II вступал во власть в очень тяжкое время. Трудная и неудачная война потрясла государство и требовала больших усилий и большого искусства для того, чтобы сохранить честь империи и привести дело к хорошему миру. Все внимание нового государя было устремлено в эту сторону.
Відповідь:
1.Ва́рвар — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку[1]. Слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» має аналоги у інших не-елліністичних світоглядних системах світу.
2.Ще з II ст. н. е. варвари почали здійснювати набіги на Римську імперію.
3.Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230—200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну — Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів
4.У 375 році племена гунів і аланів завдали поразки племінному союзу остготів, які проживав у Північному Причорномор'ї.
5.Поява варварів на кордонах імперії — штатна ситуація. Цього разу незвичним було те, що варвари не намагалися атакувати, бо агресія і її наслідки щоразу вкладалися у звичну схему "варвари напали — розбиті — поселені на землях", але, відрекомендувавшись біженцями, по перетнути Дунай з метою отримання політичного притулку.
6.Велике переселення мало такі наслідки: Західна Римська імперія розпалася і була захоплена. У Європі з'явилися варварські королівства, багато з яких стали предками сучасних держав. З'явилися нові племена і народи, хоча при цьому існуючі (наприклад, гуни) знищувалися або розчинялися в інших.
7.Вандалі́зм — у буквальному сенсі слова: зловмисне руйнування або пошкодження культурно-історичних пам'ятників, інших матеріальних і культурних цінностей, приватних або суспільних об'єктів майна.
8.Імператор Юлій Майоріан (457—461 pp.) зробив останню спробу зміцнити імперію. Імператор намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою. У 476 р. германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. З падінням останнього імператора зникло саме поняття — Західна Римська імперія. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак того, що в Римі імператора більше немає. В Італії було утворено нове королівство — держава Одоакра. Напівпорожня й напівзруйнована столиця половини світу байдуже та незворушно поставилася до величезної історичної події — падіння Західної Римської імперії, якою завершився найдовший відрізок історії людства — історія Стародавнього світу.
9.Атті́ла — каган гунів з 434, підніс Гунську імперію до вершини могутності — її сфера впливу від річки Урал та Кавказу до річки Рейн і від річки Дунай до Балтійського моря.
Аларіх I — полководець і король вестготів. Перший германський вождь, який захопив Рим.
Германа́ріх — остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжжя.
Одоа́кр, або Одоа́кер — вождь германців-федератів у Північній Італії. Скинув останнього римського імператора Ромула і проголосив себе королем Італії.
Пояснення:
Объяснение:
§ 157. Личность и воспитание императора Александра II
Неожиданная кончина императора Николая Павловича, умершего от случайной послужила началом важных перемен в жизни Русского государства. С императором Николаем отошла в вечность его правительственная система. Преемник его был совсем иной человек. Император Александр II во многом составлял противоположность своему отцу. Отец отличался суровым и непреклонным характером; сын был мягок и доступен влияниям. Отец не получил в свою пору хорошего образования, сын же был тщательно воспитан и подготовлен к предстоящему высокому делу правления государством. Александр вступал на престол 36-ти лет от роду (родился в 1818 г.), зрелым человеком, достаточно опытным в делах. Русские люди ждали от него много доброго – и не ошиблись.
Воспитание императора Александр II было поставлено прекрасно. С малых лет воспитателем его был гуманный и умный человек капитан Мердер. Лет девяти Александр начал учиться под главным руководством своего «наставника» – известного поэта В. А. Жуковского. Жуковский предварительно составил глубоко обдуманный «план учения» цесаревича, утвержденный императором Николаем. По этому плану целью всего учения было сделать будущего государя человеком и всесторонне образованным, сохранив его от преждевременных увлечений мелочами военного дела. Жуковскому удалось осуществить свой план. Цесаревич много учился и имел хороших учителей; между прочим, знаменитый Сперанский вел с ним «беседы о законах». Домашние занятия дополнялись образовательными поездками. Из них особенно памятно было большое путешествие по России и Западной Сибири (в 1837 г.). Двадцати трех лет цесаревич вступил в брак с Марией Александровною, принцессою Гессен-Дармштадтской, с которою он познакомился во время большого заграничного путешествия.
С этого времени началась служебная деятельность Александра Николаевича. Император Николай систематически знакомил сына с разными отраслями государственного управления и даже поручал ему общее руководство делами на время своих отъездов из столицы. В течение десяти лет наследник престола был ближайшим своего отца и свидетелем всей его правительственной работы. Император Николай нежно относился к сыну; он говорил ему перед самой своею кончиною: «Мне хотелось, приняв на себя все трудное, все тяжкое, оставить тебе царство мирное, устроенное и счастливое... Провидение судило иначе».
Провидение судило иначе. Император Александр II вступал во власть в очень тяжкое время. Трудная и неудачная война потрясла государство и требовала больших усилий и большого искусства для того, чтобы сохранить честь империи и привести дело к хорошему миру. Все внимание нового государя было устремлено в эту сторону.