VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.
У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).
У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.
Позже других европейских государств приступила к колонизации америки. , на отличие от испанцев, не искали богатых месторождений золота и серебра или, как португальцы и голландцы, рынков для покупки и вывоза в европу редких и ценных товаров. они стремились найти свободные земли, пригодные для возделывания. северная америка стала именно тем, чего искали . местный климат напоминал европейский, здесь были богатые земли, леса. бассейны рек миссисипи и св. лаврентия позволяли крупным достигать районов континента, удаленных от побережья на 1000 км. кроме того, здесь не было многочисленного оседлого туземного населения, как в испанских колониях. пришлось встретиться с немногочисленными (200 тыс. душ) племенами, главным занятием которых была охота. поэтому колонисты своим трудом, а не грабежом, как это делали испанцы, осваивали природные богатства нового. первое постоянное поселение основали 1607 в устье реки джеймс (виргиния).впоследствии новые поселения возникли на север и юг, вдоль побережья от испанской флориды до новой . каждая из этих колоний образовалась независимо друг от друга со своим выходом к морю. учредителями колоний поначалу были торговые компании, которые брали на себя перевозку и обустройство колонистов на новых территориях, а также крупные собственники, покупали или получали в дар земли от короля. компании и владельцы назначали губернаторов, собирали налоги. колонисты пользовались правами граждан.
(конспект)
VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.
У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).
У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.