Ива́н Евстафьевич Выго́вский (иногда Остафьевич[1]) (укр. Іван Остафiйович Виговський, польск. Iwan Wyhowski; умер 1664) — украинский военный деятель[2], гетман Войска Запорожского с 1657 по 1659 год, генеральный писарь (1648—1657), киевский шляхтич.
Преемник Богдана Хмельницкого, попытавшийся резко изменить внешнеполитический курс Гетманщины в сторону Речи Посполитой, вызвав этим мощную оппозицию и положив начало гражданской войне, ставшей известной как Руина. Поборник реорганизации Речи Посполитой в триединую державу (Королевство Польское, Великое княжество Литовское, Великое княжество Русское), проект которой был отражён в Гадячском договоре, но был отклонён польским Сеймом[3]. В союзе с крымскими татарами и коронным войском противостоял России, и лояльной царю части казачества. После кровавого подавления восстания Барабаша и Пушкаря и ряда безуспешных попыток взять Киев одержал победу в битве под Конотопом над войском Алексея Трубецкого. Тем не менее, не выдержав повсеместных восстаний против своей власти, был свергнут и бежал. Через некоторое время в борьбе за власть со своим зятем, правобережным гетманом Павлом Тетерей, впал у поляков в немилость и был ими казнён.
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Объяснение:
Ива́н Евстафьевич Выго́вский (иногда Остафьевич[1]) (укр. Іван Остафiйович Виговський, польск. Iwan Wyhowski; умер 1664) — украинский военный деятель[2], гетман Войска Запорожского с 1657 по 1659 год, генеральный писарь (1648—1657), киевский шляхтич.
Преемник Богдана Хмельницкого, попытавшийся резко изменить внешнеполитический курс Гетманщины в сторону Речи Посполитой, вызвав этим мощную оппозицию и положив начало гражданской войне, ставшей известной как Руина. Поборник реорганизации Речи Посполитой в триединую державу (Королевство Польское, Великое княжество Литовское, Великое княжество Русское), проект которой был отражён в Гадячском договоре, но был отклонён польским Сеймом[3]. В союзе с крымскими татарами и коронным войском противостоял России, и лояльной царю части казачества. После кровавого подавления восстания Барабаша и Пушкаря и ряда безуспешных попыток взять Киев одержал победу в битве под Конотопом над войском Алексея Трубецкого. Тем не менее, не выдержав повсеместных восстаний против своей власти, был свергнут и бежал. Через некоторое время в борьбе за власть со своим зятем, правобережным гетманом Павлом Тетерей, впал у поляков в немилость и был ими казнён.
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Объяснение: