Установіть послідовність подій. A) Австро-угорська влада надала широку автономію Галичині без поділу
на українську і польську частини
Б) Головну українську раду реорганізували в загальну українську раду
В) Російська армія оволоділа Перемишлем
Г) Початок боротьби за Карпатські перевали
1. Війни періоду Консульства
У
зовнішньополітичній діяльності Наполеона в період Консульства чільне
місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801
рр.), прагнення збільшити підвладні французам території і,
використовуючи їхні ресурси, знищити свого головного супротивника —
Велику Британію. Війна з другою коаліцією завершилася блискучою
перемогою Наполеона. Стрімко й неочікувано для австрійців здолавши
Альпи, 14 червня 1800 р. він ущент розгромив їх під селищем Маренго.
Наполеонівські
війни — поняття, яким визначають війни, що вела Франція та її союзники в
періоди Консульства (1799—1804 рр.) та Імперії Наполеона I Бонапарта
(1804— 1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських держав.
За
підписаним 1801 р. Люне-вільським миром Австрію було витіснено з
Італії, і вона погодилася визнати кордони Франції за лівим
берегом Рейну. За Ам’єнським миром із Великою Британією, Франція
повернула свої володіння у Вест-Індії, але залишила Єгипет. У війні
встановився тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії
відновилися. У союзі з Наполеоном виступала Іспанія, за до флоту
якої він збирався підкорити Велику Британію. У 1802 р. Франція захопила
П’ємонт в Італії, а в 1803 р. підкорила Швейцарію.
Наполеонівські
війни, які розпочалися в Європі в період Консульства, хронологічно
продовжували війни Великої французької революції кінця XVIII ст., проте
відрізнялися за своїм характером. Незважаючи на загарбницький характер,
вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого
порядку». Вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула
закріпити свою перевагу в континентальній Європі. Головними противниками
Франції в наполеонівських війнах були Велика Британія, Австрія та
Росія.
2. Війни періоду Першої імперії
У
серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 р.). На
відміну від попередніх, своєю метою вона проголосила не боротьбу з
революційною Францією, а опір загарбницькій політиці Наполеона I.
Останній, у свою чергу, збирався завдати головного удару Великій
Британії. Із цією метою Наполеон готував велику армію вторгнення. Однак
спочатку він вирішив вивести з гри слабку Австрію, і рушив туди зі
своїми основними силами. 20 жовтня 1805 р. в битві біля міста Ульм на
Дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. Однак майже
одночасно із цією перемогою французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в
найбільшій морській битві XIX ст. біля мису Трафальгар, неподалік
Гібралтарської протоки, об’єднаний французько-іспанський флот був майже
повністю знищений британською ескадрою адмірала Гораціо Нельсона.
У
листопаді 1805 р. Наполеон переможним маршем увійшов до Відня. На
до австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під
Аустерліцем (територія сучасної Чехії) відбулася «битва трьох
імператорів». Наполеон I вщент розгромив об’єднану армію австрійського
імператора Франца II та російського імператора Олександра І. Унаслідок
цього третя антифранцузька коаліція розпалася. У 1806 р. Наполеон I
примусив Франца II зняти із себе титул імператора Священної Римської
імперії німецької нації. Відтепер підвладні Францу II землі називалися
Австрійською імперією, а він сам став імператором Францом І.
У
липні 1806 р. Наполеон I створив із 16 південнонімецьких держав
Рейнський союз під своєю протекцією. Це прискорило появу четвертої
антифранцузької коаліції (1806—1807 рр.). Наполеон діяв швидко й
рішуче. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під Ієною та
Ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806
р. Наполеон урочисто вступив до Берліна.
21 листопада 1806 р. в
Берліні імператор французів підписав декрет про Континентальну блокаду,
за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати,
підтримувати поштові та інші зв’язки з Великою Британією. Порушникам
заборони загрожувала конфіскація майна. Однак ця заборона більше
зашкодила торгівлі французів, ніж британців.
Подробнее - на -
Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й простягалися городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.
Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної
хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.
Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,
зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі.