Юрий I Львович (иногда — Георгий; ок. 1252 (или 1262) — 24 апреля 1308 (или 1316)) — князь Белзкий (1269—1301), князь Галицко-Волынский (с 1301), 2-й король Руси (с 1305), сын Льва Даниловича Галицкого и Констанции Венгерской, дочери венгерского короля Белы Арпада.
Ещё при жизни отца участвовал с ним в походах против Польши и Венгрии. В 1288 году умер бездетный Владимир Василькович, князь Волынский, ничего не завещавший ни Юрию, ни его отцу (своему двоюродному брату). Юрий без ведома отца занял Брест «по совету безумных своих бояр молодых и коромольников берестьян». Мстислав Данилович, князь Луцкий (наследник Владимира по завещанию) спросил Юрия, по своей ли воле или по воле отца он занял Брест. Такой вопрос был задан и Льву Даниловичу. Лев отвечал, что Юрий занял город «своим молодым умом», и приказал сыну выехать из Бреста. «С великим соромом» тот покинул Брест, но наперёд пограбил там и не оставил камня на камне: то же он сделал с Каменцом и Бельском. Вслед за ним бежали в Дорогичин и те берестяне, которые произвели всю эту крамолу.
Польський похід Червоної армії 17 вересня — 5 жовтня 1939 року), в радянській історіографії визвольний похід РСЧА, в сучасній історіографії також радянське вторгнення в Польщу — військова операція Робітничо-селянської Червоної армії у східних областях Польської Республіки, підсумком якої стало їх приєднання до Української та Білоруської РСР (як Західної України і Західної Білорусії відповідно) і до Литовської Республіки (частина Віленського краю). Тим самим здійснився фактичний (іноді званий «четвертим») розділ Польщі між СРСР і Німеччиною, який відповідав Секретному протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР. Операція почалася через 16 днів після початку німецького вторгнення до Польщі і не супроводжувалася формальним оголошенням війни Польщі з боку СРСР — о 3:15 ранку 17 вересня 1939 року представником НКІД СРСР польському послу в СРСР Вацлаву Гржибовському була зачитана і вручена нота, де введення радянських військ пояснювалося необхідністю «захисту життя і майна населення Західної України і Західної Білорусії».
Юрий I Львович (иногда — Георгий; ок. 1252 (или 1262) — 24 апреля 1308 (или 1316)) — князь Белзкий (1269—1301), князь Галицко-Волынский (с 1301), 2-й король Руси (с 1305), сын Льва Даниловича Галицкого и Констанции Венгерской, дочери венгерского короля Белы Арпада.
Ещё при жизни отца участвовал с ним в походах против Польши и Венгрии. В 1288 году умер бездетный Владимир Василькович, князь Волынский, ничего не завещавший ни Юрию, ни его отцу (своему двоюродному брату). Юрий без ведома отца занял Брест «по совету безумных своих бояр молодых и коромольников берестьян». Мстислав Данилович, князь Луцкий (наследник Владимира по завещанию) спросил Юрия, по своей ли воле или по воле отца он занял Брест. Такой вопрос был задан и Льву Даниловичу. Лев отвечал, что Юрий занял город «своим молодым умом», и приказал сыну выехать из Бреста. «С великим соромом» тот покинул Брест, но наперёд пограбил там и не оставил камня на камне: то же он сделал с Каменцом и Бельском. Вслед за ним бежали в Дорогичин и те берестяне, которые произвели всю эту крамолу.
Відповідь:
Польський похід Червоної армії 17 вересня — 5 жовтня 1939 року), в радянській історіографії визвольний похід РСЧА, в сучасній історіографії також радянське вторгнення в Польщу — військова операція Робітничо-селянської Червоної армії у східних областях Польської Республіки, підсумком якої стало їх приєднання до Української та Білоруської РСР (як Західної України і Західної Білорусії відповідно) і до Литовської Республіки (частина Віленського краю). Тим самим здійснився фактичний (іноді званий «четвертим») розділ Польщі між СРСР і Німеччиною, який відповідав Секретному протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР. Операція почалася через 16 днів після початку німецького вторгнення до Польщі і не супроводжувалася формальним оголошенням війни Польщі з боку СРСР — о 3:15 ранку 17 вересня 1939 року представником НКІД СРСР польському послу в СРСР Вацлаву Гржибовському була зачитана і вручена нота, де введення радянських військ пояснювалося необхідністю «захисту життя і майна населення Західної України і Західної Білорусії».