Привет. Здесь - часть материала. Просмотри его. Если подойдёт - напиши мне - отправлю остальной текст: Купечество: гильдейское и мещанство
Купечество, являвшееся на протяжении многих веков главным торговым сословием России также претерпело в 18 в. значительные изменения. Древние торговые корпорации гостиной и суконных сотен были упразднены и слиты в единое купеческое сословие с учреждением в 1720 г. императором Петром I Купеческого магистрата. Манифестом 17 марта 1775, а также Городовым положением 1785 г. купеческое сословие было разделено на гильдейское (привилегированное) купечество и мещан. Было установлены три гильдии, пребывание в которых зависело от размера объявленного купцом капитала. В первую гильдию зачислялись купцы с капиталом 500 до 1000 рублей, во вторую – от 1000 до 10 тысяч, в третью – от 10 тысяч рублей и выше. Остальные мелкие торговцы, ремесленники и наемные работники не вошедшие в гильдии, были отнесены к мещанам. Купцы с капиталом более 50 тысяч рублей были выделены в особый разряд «именитых граждан» , которые вместе с купцами первой гильдии получили преимущественное право вести заграничную торговлю. Кроме того, купцы первых двух гильдий освобождались от телесных наказаний, рекрутского набора и подушной подати. Только выкупивший гильдейское свидетельство (1-5% с объявленного капитала) имел право именоваться купцом. В противном случае он выбывал в разряд мещан. В отличие от других сословий, пребывание в купечестве не было пожизненным. Купец обязан был выбирать гильдейское свидетельство ежегодно. Это обстоятельство приводило к тому, что купечество являлось своего рода перевалочным пунктом для всех, кто двигался вверх или вниз по общественной лестнице. Верхушка купечества стремилась сочетать своих детей браком с дворянами, так как это давало им более высокий социальный статус, доступ к государственной службе и право на покупку крепостных. Купцы, не уплатившие ежегодных гильдейских пошлин, выбывали в сословие мещан. Мелкие предприниматели из крестьян, мещан и ремесленников, сколотив минимальный капитал, необходимый для перехода в купеческое сословие, вступали в гильдии а их внуки могли стать уже дворянами. Реформы 1775 – 1785 гг открытости купеческого сословия и притоку в него свежих сил. Так, например, высший слой московского купечества в конце 18 в. Фор
Суспільне життя у повоєнні роки залишалося надзвичайно складним і суперечливим: з одного боку, відновлювалися традиційні для радянської системи політичні форми, а з іншого - зберігались обмеження й деформації.
У1946, 1947 і 1948 роках відбулися перші повоєнні вибори депутатів рад різних рівнів. У них брало участь понад 90% громадян України, які мали право голосу. Але це не свідчило про високу громадянську активність мас, - бюлетені містили лише одне прізвище кандидата в депутати, тобто вибору не надавалося. І проголосувати проти цього кандидата під невсипущим оком виборчої комісії та представників партійно-державного апарату рідко хто наважувався.
У1949 р. було затверджено прапор УРСР - червоно-синій - та її гімн, що мали символізувати державність України. Однак діяльність органів влади республіки визначалася центральними союзними структурами. Всі основні питання її життя вирішувались у Москві Сталіним та найближчим його оточенням. Вироблена там політика реалізовувалася, насамперед, через Комуністичну партію (більшовиків) України-КП(б)У, яка мала статус місцевої партійної організації. За таких умов роль рад, профспілок та громадських організацій зводилася до виконання відповідних партійних директив, а діяльність члені в їхніх виборчих органів, у тому числі депутатів, перетворювалася на формальність.
Объяснение:Відсутність реальних і громадянських свобод і демократії, репресії, жорстокий політично-ідеологічний тиск і контроль, культ особи Сталіна й безмежна влада виконавців його волі на місцях - ці та інші риси тоталітарної системи, посилюючись, згубно впливали на суспільно-політичне й духовне життя народу.
У 1947 р. з приїздом в Україну Л.Кагановича (він змінив М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У і з березня по грудень 1947 р. очолював найвище керівництво республіки) було задіяно на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. Розгорнулася нещадна боротьба з "українським націоналізмом", безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченням в українському націоналізмі з партії було виключено понад 22 тис. осіб, або 3% загальної чисельності. У західних областях України, де з приходом сталінського режиму було ліквідовано політичний плюралізм і багатопартійність" не припинялися масові депортації населення, проводилась примусова суспільна колективізація - у селян забирали майно й нещодавно отриману землю. Найбільших репресій і потужного тиску всього репресивного сталінського тоталітаризму зазнала Західна Україна, яка продовжувала боротися проти намагань інтегрувати її в радянську систему. Репресії серед цивільного населення здійснювались в ході боротьби проти військових формувань ОУН-УПА. Між 1946 - 1949 роками було вислано до Сибіру близько 600 тис. західних українців. З метою дискредитації повстанців спец загони НКВС переодягалися у форму УПА, грабували, ґвалтували і мордували українських селян. Однак УПА продовжувала боротьбу. Це викликало обурення й опір.
Жертвами беріївських репресій стали і десятки тисяч представників інших національностей. Крім того, в боях з бандерівцями загинуло понад 25 тис. військовослужбовців Червоної армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв'язання українсько-польських проблем була, вже згадувана "Операція Вісла" - одна з ганебних сторінок діяльності сталінської тоталітарної системи. Жорстокий гніт дедалі посилювався. І лише після смерті Сталіна в 1953 р. з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Цьому сприяло й усунення Берії.
Купечество: гильдейское и мещанство
Купечество, являвшееся на протяжении многих веков главным торговым сословием России также претерпело в 18 в. значительные изменения. Древние торговые корпорации гостиной и суконных сотен были упразднены и слиты в единое купеческое сословие с учреждением в 1720 г. императором Петром I Купеческого магистрата. Манифестом 17 марта 1775, а также Городовым положением 1785 г. купеческое сословие было разделено на гильдейское (привилегированное) купечество и мещан.
Было установлены три гильдии, пребывание в которых зависело от размера объявленного купцом капитала. В первую гильдию зачислялись купцы с капиталом 500 до 1000 рублей, во вторую – от 1000 до 10 тысяч, в третью – от 10 тысяч рублей и выше. Остальные мелкие торговцы, ремесленники и наемные работники не вошедшие в гильдии, были отнесены к мещанам. Купцы с капиталом более 50 тысяч рублей были выделены в особый разряд «именитых граждан» , которые вместе с купцами первой гильдии получили преимущественное право вести заграничную торговлю.
Кроме того, купцы первых двух гильдий освобождались от телесных наказаний, рекрутского набора и подушной подати. Только выкупивший гильдейское свидетельство (1-5% с объявленного капитала) имел право именоваться купцом. В противном случае он выбывал в разряд мещан. В отличие от других сословий, пребывание в купечестве не было пожизненным.
Купец обязан был выбирать гильдейское свидетельство ежегодно. Это обстоятельство приводило к тому, что купечество являлось своего рода перевалочным пунктом для всех, кто двигался вверх или вниз по общественной лестнице. Верхушка купечества стремилась сочетать своих детей браком с дворянами, так как это давало им более высокий социальный статус, доступ к государственной службе и право на покупку крепостных.
Купцы, не уплатившие ежегодных гильдейских пошлин, выбывали в сословие мещан. Мелкие предприниматели из крестьян, мещан и ремесленников, сколотив минимальный капитал, необходимый для перехода в купеческое сословие, вступали в гильдии а их внуки могли стать уже дворянами.
Реформы 1775 – 1785 гг открытости купеческого сословия и притоку в него свежих сил. Так, например, высший слой московского купечества в конце 18 в. Фор
Суспільне життя у повоєнні роки залишалося надзвичайно складним і суперечливим: з одного боку, відновлювалися традиційні для радянської системи політичні форми, а з іншого - зберігались обмеження й деформації.
У1946, 1947 і 1948 роках відбулися перші повоєнні вибори депутатів рад різних рівнів. У них брало участь понад 90% громадян України, які мали право голосу. Але це не свідчило про високу громадянську активність мас, - бюлетені містили лише одне прізвище кандидата в депутати, тобто вибору не надавалося. І проголосувати проти цього кандидата під невсипущим оком виборчої комісії та представників партійно-державного апарату рідко хто наважувався.
У1949 р. було затверджено прапор УРСР - червоно-синій - та її гімн, що мали символізувати державність України. Однак діяльність органів влади республіки визначалася центральними союзними структурами. Всі основні питання її життя вирішувались у Москві Сталіним та найближчим його оточенням. Вироблена там політика реалізовувалася, насамперед, через Комуністичну партію (більшовиків) України-КП(б)У, яка мала статус місцевої партійної організації. За таких умов роль рад, профспілок та громадських організацій зводилася до виконання відповідних партійних директив, а діяльність члені в їхніх виборчих органів, у тому числі депутатів, перетворювалася на формальність.
Объяснение:Відсутність реальних і громадянських свобод і демократії, репресії, жорстокий політично-ідеологічний тиск і контроль, культ особи Сталіна й безмежна влада виконавців його волі на місцях - ці та інші риси тоталітарної системи, посилюючись, згубно впливали на суспільно-політичне й духовне життя народу.
У 1947 р. з приїздом в Україну Л.Кагановича (він змінив М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У і з березня по грудень 1947 р. очолював найвище керівництво республіки) було задіяно на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. Розгорнулася нещадна боротьба з "українським націоналізмом", безперервно мінялися й зазнавали утисків керівні кадри. Так, у 1949-1952 рр. за звинуваченням в українському націоналізмі з партії було виключено понад 22 тис. осіб, або 3% загальної чисельності. У західних областях України, де з приходом сталінського режиму було ліквідовано політичний плюралізм і багатопартійність" не припинялися масові депортації населення, проводилась примусова суспільна колективізація - у селян забирали майно й нещодавно отриману землю. Найбільших репресій і потужного тиску всього репресивного сталінського тоталітаризму зазнала Західна Україна, яка продовжувала боротися проти намагань інтегрувати її в радянську систему. Репресії серед цивільного населення здійснювались в ході боротьби проти військових формувань ОУН-УПА. Між 1946 - 1949 роками було вислано до Сибіру близько 600 тис. західних українців. З метою дискредитації повстанців спец загони НКВС переодягалися у форму УПА, грабували, ґвалтували і мордували українських селян. Однак УПА продовжувала боротьбу. Це викликало обурення й опір.
Жертвами беріївських репресій стали і десятки тисяч представників інших національностей. Крім того, в боях з бандерівцями загинуло понад 25 тис. військовослужбовців Червоної армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв'язання українсько-польських проблем була, вже згадувана "Операція Вісла" - одна з ганебних сторінок діяльності сталінської тоталітарної системи. Жорстокий гніт дедалі посилювався. І лише після смерті Сталіна в 1953 р. з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Цьому сприяло й усунення Берії.