Война 1812 года является одним из самых значимых событий в истории. Русская армия остановила несокрушимую армию Наполеона, а солдаты проявили колоссальный героизм. Но внутренние государственные войны были неутешительны. Большое множество населённых пунктов было уничтожено или разграблено, на их восстановление требовались немалые материальные и человеческие ресурсы. Человеческие потери были просто огромны, промышленность терпела крах. Но нет худа без добра.
Не зря война называлась «отечественной» - она породила небывалый подъём национального духа, дала импульс к пробуждению национального сознания: сражались все слои населения. Этот всплеск ещё долгое время оказывал влияние на русскую сплочённость и общность.
Благодаря победе над армией Наполеона, Россия обрела гораздо более значимый авторитет среди Европейских стран.
Последствия пробуждения национального единства пробудили интерес ко всему исконно русскому, как следствие этого русский язык приобрел огромную популярность. Такой национальный подъём выразился и в развитии движения декабристов, которые до этого принимали лишь партизанскую миссию. Победа подарила жителям государства чувство независимости, которое впоследствии подарило возможность свободомыслия в России. Война была огромной трагедией, но, в то же время, стала грандиозной победой для Российской Империи: именно благодаря этим событиям население осознало себя как единый народ, который имеет вершить славные дела.
Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.
Война 1812 года является одним из самых значимых событий в истории. Русская армия остановила несокрушимую армию Наполеона, а солдаты проявили колоссальный героизм. Но внутренние государственные войны были неутешительны. Большое множество населённых пунктов было уничтожено или разграблено, на их восстановление требовались немалые материальные и человеческие ресурсы. Человеческие потери были просто огромны, промышленность терпела крах. Но нет худа без добра.
Не зря война называлась «отечественной» - она породила небывалый подъём национального духа, дала импульс к пробуждению национального сознания: сражались все слои населения. Этот всплеск ещё долгое время оказывал влияние на русскую сплочённость и общность.
Благодаря победе над армией Наполеона, Россия обрела гораздо более значимый авторитет среди Европейских стран.
Последствия пробуждения национального единства пробудили интерес ко всему исконно русскому, как следствие этого русский язык приобрел огромную популярность. Такой национальный подъём выразился и в развитии движения декабристов, которые до этого принимали лишь партизанскую миссию. Победа подарила жителям государства чувство независимости, которое впоследствии подарило возможность свободомыслия в России. Война была огромной трагедией, но, в то же время, стала грандиозной победой для Российской Империи: именно благодаря этим событиям население осознало себя как единый народ, который имеет вершить славные дела.
Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.
Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.