В чому проявилися ознаки розрядки міжнародної напруженості в сере-
дині 70-х років ХХ століття?
1) США вивели свої війська з Індокитаю; покращались стосунки між
СРСР і США; нарада в Гельсінкі відкрила нову сторінку в повоєнній
історії Європи;
2) в гонці озброєнь СРСР врешті обігнав США;
3) з’явились нові види озброєнь, які стали гарантом миру на Землі.
2. Який внесок зробила Україна в боротьбу за мир і роззброєння в 1955-
1985 роках?
1) вивела зі своєї території всю ядерну зброю;
2) стала активним учасником підписання договорів про заборону ядер-
ної, хімічної та бактеріологічної зброї, ряду інших документів;
3) припинила виробництво усіх видів зброї.
3. Чи можна вважати, що в 1955-1985 роках Україна була повноправним
суб’єктом міжнародних відносин?
1) так, оскільки вона ще з 1945 року була членом ООН;
2) Україна на той час підтримувала дипломатичні стосунки з десятками
країн світу;
3) зовнішньополітична діяльність України була обмеженою, оскільки
кожен свій крок вона повинна була узгоджувати з союзним керів-
ництвом.
4. Чи мали громадяни України якісь переваги в міжнародних стосунках в порівнянні з громадянами інших союзних республік СРСР?
1) так, оскільки Україна мала довгі спільні кордони з багатьма іноземними державами, а це спрощувало її міжнародні контакти;
2) перевагу мали лише громадяни республік Балтії;
3) міжнародні контакти громадян України, як і громадян усіх інших союзних республік СРСР, обмежувались безліччю перепон, зокрема
великим числом формальностей під час оформлення виїзних документтів.
5. Чи корисним був для України товарообмін з зарубіжними країнами?
1) користі не було ніякої;
2) товарообмін України з зарубіжними країнами був для неї шкідливим,
тому що з України вивозилися готова продукція і сировина, а в Ук-
раїну нічого не ввозилось;
3) товарообмін для України був корисним, оскільки, направляючи в ін-ші
країни свою продукцію і сировину, Україна разом з тим отриму-вала
необхідні їй товари.
6. Чи могла однопартійна система сприяти демократизації суспільства?
1) так, оскільки через систему партійно-державної влади можна було
вольовими методами вирішувати всі питання суспільного життя;
2) не могла, тому що при монополії однієї партії на владу немає полі-
тичного плюралізму;
3) проблема демократизації в таких умовах вирішується лише частково.
7. Який принцип управління підприємствами передбачали створені у 1957 році ради народного господарства (раднаргоспи)?
1) галузевий;
2) територіальний;
3) змішаний.
8. Чому реформи в радянському суспільстві, розпочаті М.Хрущовим, були приречені на невдачу?
1) реформи не зачіпали основ самої системи – тоталітаризму;
2) М.Хрущов проводив лише аграрну реформу;
3) М.Хрущов не мав прихильників своїх реформ в Україні.
9. Чи можна вважати рішення жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС про увільнення М.Хрущова з посади Першого секретаря ЦК КПРС
однозначно позитивним чи однозначно негативним?
1) рішення пленуму мали однозначно позитивний характер, оскільки був
покладений край суб’єктивізму і волюнтаризму в діяльності Хрущова;
2) рішення пленуму мали однозначно негативний характер, оскільки в
діяльності М.Хрущова суб’єктивізму і волюнтаризму не було;
3) однозначно оцінити рішення пленуму не можна, тому що, засудивши
помилки в діяльності М.Хрущова, пленум водночас наніс удар по
реформаторських тенденціях.
10. В середині 1960-х років розпочалося згортання демократії, ліквідація
«хрущовської відлиги». В чому це проявилось?
1) зупиняється процес ліквідації наслідків режиму особистої влади
Й.Сталіна, починаються гоніння на «інакомислячих», судові процеси;
2) розпочинається політична реформа;
3) в СРСР і, зокрема, в Україні, різко скорочуються кількість і тиражі
періодичних видань.
11. Що являла собою науково-технічна революція (НТР)?
1) це якісне перетворення сучасних продуктивних сил: наука поступово
перетворюється в безпосередню виробничу силу;
2) це сукупність заново відкритих законів математики, фізики, механі-ки;
3) це звичайне нарощування обсягу виробництва промислової і сільсь-
когосподарської продукції.
ответ:А. Особенности и направления общественного движения 30-50-х годов XIX в.
1.Общественное движение 30—50-х годов имело характерные особенности:
> оно развивалось в условиях политической реакции (после поражения декабристов) ;
> революционное и правительственное направления окончательно разошлись;
> его участники не имели возможности реализовать свои
идеи на практике.
2. Можно выделить три направления общественно-политической мысли этого периода:
> консервативное (лидер — граф С. С. Уваров) ;
> западники и славянофилы (идеологи — К. Кавелин, Т. Грановский, братья К. и И. Аксаковы, Ю. Самарин и др.) ;
> революционно-демократическое (идеологи — А. Герцен, Н. Огарев, М. Петрашевский) .
В. Консервативное направление. Либеральное направление. Западники и славянофилы
1. После подавления восстания декабристов встает во о дальнейших путях развития России, вокруг него завязывается длительная борьба различных течений. В решении этого во намечаются основные линии размежевания общественных групп.
2. В начале 30-х годов получило оформление идеологическое обоснование реакционной политики самодержавия — родилась теория «официальной народности» . Ее принципы были сформулированы министром С. С. Уваровым в знаменитой триаде, выражающей вековые основы русской жизни: «православие, самодержавие, народность» . Самодержавие трактовалось как гарант нерушимости Русского государства. Именно в самодержавной России, по утверждению сторонников этой идеологии, господствует наилучший порядок вещей, согласный с требованиями религии и политической мудрости. Православие провозглашалось основой духовной жизни народа. Под «народностью» понималось «единение» царя с народом, предполагающее отсутствие в русском обществе основы для социальных конфликтов. Следует отметить, что за народность выступали представители всех направлений общественного движения в России, но вкладывали в это понятие различное содержание. Официальная идеология стремилась представить самодержавно-крепостнический режим соответствующим «народному духу» , и народность в данном случае трактовалась как приверженность народных масс к «исконно русским началам» — самодержавию и православию. Теоретиками официальной идеологии были профессора Московского университета С. П. Шевырев и М. П. Погодин, издатели Н. И. Греч, Ф. В. Булгарин.
3. Либерально-оппозиционное направление в русской общественной мысли в России второй четверти XIX в. представляли два общественных течения: славянофилы и западники.
Славянофилы — представители либерально настроенной дворянской интеллигенции, выступали за принципиально отличный от западноевропейского путь развития России на основе ее мнимой самобытности (патриархальность, крестьянская община, православие) . В этом они как бы сближались с представителями «официальной народности» , однако их никак нельзя смешивать. Славянофильство было оппозиционным течением в русской общественной мысли. Славянофилы выступали за отмену крепостного права (сверху) , ратовали за развитие промышленности, торговли сурово критиковали существовавшую в России политическую систему, выступали за свободу слова и печати. Однако основной тезис славянофилов сводился к доказательству самобытного пути развития России, а точнее, к требованию «идти по этому пути» . Они идеализировали такие «самобытные» , по их мнению, учреждения, как крестьянская община и православная церковь. Они отрицательно относились к преобразовательной деятельности Петра I, но не потому, что хотели вернуться назад, к допетровским порядкам. Наоборот, они звали «идти вперед» , но по истинному, «самобытному» пути, с которого «свернул» развитие России Петр I. Но поскольку, по их мнению, петровская европеизация России коснулась, к счастью, только верхушки общества — дворянства и власти, надо все внимание обратить на народ (крестьянство). Поэтому такое большое внимание славянофилы уделяли изучению быта и жизни народа.
Поставь лучший ответ
Объяснение:
Житло греків було дуже Будинок складався з двох частин: чоловічої й жіночої. Через ворота входили до передпокоїв, з обох боків від яких розташовувалися господарські приміщення. Далі – головна зала чоловічої половини з колонами. Посередині в ній стояв вівтар, присвячений Зевсу. З боків до нього примикали кімнати чоловіків. Коридор напроти головного входу вів до жіночої половини. Вона також мала залу з колонами та кімнати для жінок. За нею – приміщення для рабів та слуг. Якщо будинок мав два поверхи, то на другий поверх вели східці. На другому поверсі були кімнати для гостей та рабів. Тільки верхній поверх мав вікна, а нижній освітлювався через двері. Стіни білили як ззовні, так і всередині. Підлога була земляна, глиняна, інколи кам'яна. Деякі будинки мали опалення, каналізацію. В Афінах, на відміну від країн Стародавнього Сходу, розкіш не була модною.