Відомий польський громадський діяч, публіцист, дисидент Адам Міхнік у травні 2014 р. говорив:
«Путін — це не Росія. Але кожна нація має моменти слабкості,
у які все може трапитися. Якийсь дурний рисувальник поштових кар-
ток, маляр-невдаха може осліпити цілий народ. І така є сьогоднішня
ситуація в Росії. Це пройде, це не буде тривати вічно... Навіщо Путін
анексував Крим? ...Якщо йдеться про зміцнення Росії у світі, то ця
акція є цілковитим слабоумством. Але якщо йдеться про зміцнення
режиму всередині країни — то це гросмейстерський хід. Раптом усі
заговорили: Ми тепер маємо нового царя! Він тепер знову збере ро-
сійські землі, як колись цар Іван Калита, “російський Бісмарк”».
1) Спробуйте відповісти на запитання: Кого А. Міхнік має на ува-
зі, коли говорить про «маляра-невдаху»? Чому польський інтелектуал
згадує Івана Калиту і Бісмарка?
2) Напишіть історичний есей на тему: «Чому я погоджуюсь (або
“Чому я не погоджуюсь...”) з Адамом Міхніком».
ответ:Народ, що забуває власну історію, приречений раз у раз повторювати помилки минулого. Адже історія — то ідеї еліти та настрої мас, уроки звершень і помилок, що є змістом масового несвідомого етносу.
Українську історію не можна читати без брому — відзначав свого часу один з лідерів Української Народної Республіки В. Винниченко. Не можна тому, що вся вона пронизана кривавими подіями, зрадами провідників, бездумними і жорстокими бунтами мас, міжусобицями і чварами. І в той же час, це історія великих мрій і величних прагнень, неймовірної жертовності, героїзму і відваги.
Кожен заґарбник намагався витравити з історичної пам’яті українців позитивні приклади, залишаючи і посилюючи натомість явища і події, які пригнічували національне достоїнство, гордість за свою країну і народ. Настав час об’єктивно, наскільки це можливо на даному історичному етапі розвитку, проаналізувати історію ідей і концепцій, що рухали Україну до незалежності здобутої наприкінці другого тисячоліття нашої ери. Проаналізувати для того, щоб отримана незалежність не Стала черговим коротким епізодом між довгими роками поневоленого існування, щоб кожен громадянин Української Держави відчув себе господарем у своєму домі. Господарем, що несе відповідальність за свою долю і майбутнє нащадків перед пам’яттю предків, які ціною власного добробуту, власною кров’ю, а часто і самим життям прокладали шлях до свободи і незалежності України.
Объяснение:
В этой речи нужно рассказать про величие Афин, про их господство в Афинском морском союзе, про огромные богатства, стекающиеся в город. Про строительство новых храмов и восстановление храмов акрополя Периклом. Про афинскую демократию, что этот свободный афинянин принимал участия в народном собрании, где сообща осуществляли управление государством, независимо от того, аристократ ты или представитель демоса. Про то, что государственные должности стали оплачиваться и тем самым, стали доступны и беднякам. Про огромное количество рабов, процветание торговли, ремесел. Про мощный афинский флот и мастерство его флотоводцев. Раб, который трудился в мастерской ремесленника или в порту видел ситуацию иначе. Он видел, что эта демократия не для всех, а для избранных. Он видел, что в город стекаются огромные богатства, и он процветает, но на это процветание уходит много сил и времени, сил рабов. Он был недоволен жестоким обращением, тем, что его могли избить плетями, продать, пытать. Тем, что он не имел свободы.