В исторической науке существуют дискуссионные проблемы, по которым высказываются различные, часто противоречивые, точки зрения. Ниже приведена одна из спорных точек зрения, существующих в исторической науке: «Российская культура начала ХХ века продолжала традиции европейского модернизма»
Используя исторические знания, приведите 2 аргумента, которыми можно подтвердить данную точку зрения, и 2 аргумента, которыми можно опровергнуть её
ответ:Гетьман Дорошенко різко зреагував на польсько-московські угоди, одночасно звинувачуючи як польську, так і російську сторони в нехтуванні інтересами українців.Згідно з Московським договором 1667 р. московський цар обіцяв вислати на Правобережну Україну для до полякам у боротьбі проти турків та українців «кінноти п’ять тисяч, а піхоти двадцять тисяч». Це робилося для «уняття свавільних людей там в Україні перебуваючих (очевидно, що це був П. Дорошенко – Т. Ч.) у спільному утриманні обом Великим Государям в послушенстві і до покори привести бунтівливих козаків». [101] Щодо факту існування між гетьманським урядом П. Дорошенка і Річчю Посполитою перемир’я, то воно не мало бути перешкодою для спільних дій обох держав проти турків, відзначалося у тексті грудневого договору 1667 р. між Москвою та Варшавою.
Объяснение:«А ось недавно учинили договір з поляками на нашу згубу; – писав Дорошенко, – розірвали надвоє, і обидва монархи умовились між собою, що будуть нас викоріняти! …Знає король, що предки наші, які рівні з рівними, як вільні з вільними в одне тіло зліпилися з поляками під одним господарем, добровільно обраним і заприсяженим. А того ярма (московського. – Т. Ч.) нам ані ми, ані батьки наші носити не звикли…» [103]
– такою була відповідь українського гетьмана на укладення Московського договору.
ответ: Внутренняя и внешняя политика Ивана Грозного завершила объединение государства под властью царя, которая до этого была номинальной. Народные выступления во времена регентства матери царя, Елены Глинской, показали необходимость укрепления государственности и централизации и власти. Именно по этому пути и пошел Иван Четвертый.
Чтобы понять, что было целью внешней политики Ивана 4, важно знать, что в то время у российского государства было три главных задачи. Это борьба с Астраханским и Казанским княжествами, которые угрожали ему с юго-востока и востока, а также крымским ханом, постоянно угрожавшим южным рубежам. Также для страны было важно выйти к Балтийскому морю.