Мене звуть Руслан. Мені 25 років. Я прокидаюся в своїй хатинці, що наполовину врита в землю, рано вранці, ледь тільки зійшло сонце. У мене немає великого достатку, я займаюся землеробством, а це означає, що на сніданок у мене сьогодні каша з ячменю, а вчора була юшка з гороху. Все це готує моя дружина Малуша в глиняному посуді на нашій широкій печі. У нас є трохи домашньої худоби: це вівці, кози (з їх вовни моя дружина пряде нитки для одягу), а також кури і качки. Але м'ясо ми їмо тільки по великих святах.
Час у поле, дружина залишається вдома на господарстві. Я вирощую льон, ячмінь, трохи пшениці, жито, овес, щоб було чим годувати сім'ю і домашніх тварин. Пашу сохою, обробляю землицю дерев'яною копалкою і мотикою.
Я багато встиг за довгий літній день, пора до рідного вогнища. Малуша подає мені рушник і поливає воду з горщика, я вмиваюся. Сідаю за стіл, де мене чекає окраєць свіжого житнього хліба і цілий глечик парного козячого молока.
Настав пізній вечір, але мені рано відпочивати, треба полагодити дещо з домашнього начиння, щоб завтра вранці почати новий трудовий день.
Начальный период переселения российских крестьян в Казахстан. В первое время царское правительство ограничилось переселением на казахские земли казачьих войск. В 60-х годах XIX столетия началось переселение русских крестьян из центральных районов России в Казахстан. 20 октября 1866 г. в постановлении Главного управления Западной Сибири сообщалось: "...Большинству крестьян, имеющих нравственные качества и материальные возможности, разрешается поселение в Киргизской степи...” Отсюда можно сделать вывод, что царское правительство переселяло зажиточных крестьян, на которых можно было бы опереться. Точно такое же мнение высказывает начальник Алатауского округа: "Для русской колонизации края необходимо, чтобы переселенцы были выше местных жителей во всех отношениях — в нравственном, в хозяйственном обеспечении, руководящем и других отношениях...” В этом опрометчивом заявлении видно, что царское правительство делало упор на поддержку казачьих войск. Туркестанский генерал-губернатор фон Кауфман говорил: "Только когда русские поселения широко рас ранятся в крае, будут связаны между собой, тогда они и превратятся в настоящую силу”.
Мене звуть Руслан. Мені 25 років. Я прокидаюся в своїй хатинці, що наполовину врита в землю, рано вранці, ледь тільки зійшло сонце. У мене немає великого достатку, я займаюся землеробством, а це означає, що на сніданок у мене сьогодні каша з ячменю, а вчора була юшка з гороху. Все це готує моя дружина Малуша в глиняному посуді на нашій широкій печі. У нас є трохи домашньої худоби: це вівці, кози (з їх вовни моя дружина пряде нитки для одягу), а також кури і качки. Але м'ясо ми їмо тільки по великих святах.
Час у поле, дружина залишається вдома на господарстві. Я вирощую льон, ячмінь, трохи пшениці, жито, овес, щоб було чим годувати сім'ю і домашніх тварин. Пашу сохою, обробляю землицю дерев'яною копалкою і мотикою.
Я багато встиг за довгий літній день, пора до рідного вогнища. Малуша подає мені рушник і поливає воду з горщика, я вмиваюся. Сідаю за стіл, де мене чекає окраєць свіжого житнього хліба і цілий глечик парного козячого молока.
Настав пізній вечір, але мені рано відпочивати, треба полагодити дещо з домашнього начиння, щоб завтра вранці почати новий трудовий день.
Начальный период переселения российских крестьян в Казахстан. В первое время царское правительство ограничилось переселением на казахские земли казачьих войск. В 60-х годах XIX столетия началось переселение русских крестьян из центральных районов России в Казахстан. 20 октября 1866 г. в постановлении Главного управления Западной Сибири сообщалось: "...Большинству крестьян, имеющих нравственные качества и материальные возможности, разрешается поселение в Киргизской степи...” Отсюда можно сделать вывод, что царское правительство переселяло зажиточных крестьян, на которых можно было бы опереться. Точно такое же мнение высказывает начальник Алатауского округа: "Для русской колонизации края необходимо, чтобы переселенцы были выше местных жителей во всех отношениях — в нравственном, в хозяйственном обеспечении, руководящем и других отношениях...” В этом опрометчивом заявлении видно, что царское правительство делало упор на поддержку казачьих войск. Туркестанский генерал-губернатор фон Кауфман говорил: "Только когда русские поселения широко рас ранятся в крае, будут связаны между собой, тогда они и превратятся в настоящую силу”.
Объяснение:
С середины 19 века .