Семибоярщина номинально функционировала вплоть до освобождения Москвы в августе 1612 года народным ополчением под руководством посадского старосты К.Минина и князя Д.Пожарского. 22 октября 1612 года изнуренный осадой и голодом польский гарнизон сдался победителям. Москву полностью освободили от иноземных захватчиков. Боярская дума, которая запятнала себя сотрудничеством с поляками, была свергнута.
В польской истории оценка Семибоярщины отличается от российской. Она считается избранным правительством, которое на законной правовой основе пригласило иностранцев управлять Московией (договор от 17 августа 1610 года).
Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.
Семибоярщина номинально функционировала вплоть до освобождения Москвы в августе 1612 года народным ополчением под руководством посадского старосты К.Минина и князя Д.Пожарского. 22 октября 1612 года изнуренный осадой и голодом польский гарнизон сдался победителям. Москву полностью освободили от иноземных захватчиков. Боярская дума, которая запятнала себя сотрудничеством с поляками, была свергнута.
В польской истории оценка Семибоярщины отличается от российской. Она считается избранным правительством, которое на законной правовой основе пригласило иностранцев управлять Московией (договор от 17 августа 1610 года).
Объяснение:
Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.