В описании владений одного феодала сказано, что крестьянин Видрад имеет надел земли.
"Он платит за него одну свинью, фунт льна, трех кур, 18 яиц; ежегодно возит по
полтелеги винограда ...; доставляет 5 телег навоза со своего хозяйства ... в течение
недели пасет в лесу свиней. По три дня в неделю в течение всего года обрабатывает
участок господского поля (указан размер участка). В жатву убирает урожай, а во время
сенокоса косит стог сена, работает в барской усадьбе. А жена его должна ткать
холщевую одежду."
Какие повинности Видрада составляют барщину, а какие - оброк? Запишите в
соответствующие графы таблицы повинности, относящиеся к барщине и оброку.
К середине XIX века была окончательно завоевана Индия. Китай превратился в полуколонию, активно колонизировалась Юго-Восточная Азия. Почти полностью была захвачена Африка.
Объяснение:
В XIX веке изменились цели и методы колониальной экспансии европейских стран. Метрополии стали превращать колонии и зависимые страны в рынки сбыта и источники сырья.
В ответ на закрытие Китая англичане начали контрабандный ввоз в страну опия. К середине XIX в. наркотик стал настоящим бедствием для страны, а для европейцев – важнейшим предметом торговли с Китаем. Попытки китайских властей пресечь его поставки в 40-е гг. XIX в. вылились в «опиумные войны» Китая с Англией и Францией. Техническое и военное превосходство европейцев привело к поражению Китая. Его правительство было вынуждено заключить несколько неравноправных договоров, предоставлявших множество льгот иностранным купцам, а также открыть для торговли с Европой ряд портов. Кроме того, Китай лишился Гонконга, захваченного англичанами. После этих войн империя Цин начала превращаться в полуколонию европейских государств, оставаясь при этом политически независимым государством.
В 1824-1826 г. англичане захватили часть территории Бирмы, затем начали борьбу за контроль над Афганистаном.
К середине XIX в. вся территория Индии оказалась британским владением. Некоторые её области (например, Бенгалия) непосредственно управлялись чиновниками Ост-Индской компании, другие, формально оставаясь под властью собственных правителей, фактически были принуждены подчиняться англичанам.
Активно участвовали в колониальных захватах и французы. В 1830 г. началась длительная колониальная война в Алжире, которая в силу упорного сопротивления коренного арабского населения не закончилась и к концу XIX в.
К середине XIX в. были захвачены ряд территорий в Западной Африке (Сенегал, Гвинея) и в Океании. Колониальный интерес для Франции представлял Индокитай: Вьетнам, Камбоджа и др., активную борьбу за который она начала в 70-е гг. XIX века.
Відповідь:Опозицію очолив Вітовт Кейстутович, двоюрідний Яґайлів брат і конкурент у боротьбі за великокняжий престол. Після низки збройних сутичок Владислав-Яґайло у 1392 р. змушений був визнати Вітовта своїм довічним намісником, а 1398 р. той проголосив себе повновладним великим князем литовським під номінальною зверхністю польського короля, чим фактично розірвав Кревську унію. Авторитет Вітовта зростав. Коли Ядвіга звернулася з вимогою данини з Великого князівства, яку нібито Ягайло подарував їй «на віно», Вітовт оголосив її листа старійшинам, і всі вони рішуче відмовили: «Ніколи нікому Велике князівство не платило данини!» На таємній нараді 1398 р. князі й бояри литовські та руські проголосили його князем Литви і Русі. Кревська угода була скасована. Дальшим кроком було проголошення незалежностіВеликого князівства. Вітовт одружив свою дочку Софію з великиммосковським князем ВасиліємІ.
Великою помилкою його було втручання в татарські справи: під час боротьби ханів Золотої Орди він вирішив підтримати Тохтамиша проти Едигея. Перемога була на боці Едигея.Над Ворсклою 1399 року татари розгромили Вітовтове військо:забито було десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства.
Ця поразка над Ворсклою не припинила успіхів Вітовта на сході, і дипломатичним шляхом він досягнув того, чого не міг добитися збройною силою.
Після поразки над Ворсклою Ягайло запропонував Вітовтові компроміс. Справа у тім, що у 1399 роціпомерла Ядвігаі Ягайло почував себе непевним, бо з ії смертю боявся, що перестане бути королем Польщі. У1401 р. у Вільнівідбувсяз'їздлитовської шляхти з земель, безпосередньо належних Вітовтові. Князі-володарі участі в з'їзді не взяли. На з’їзді було укладено дві грамоти: в одній, підписаній Вітовтом, він обіцяв вірність Ягайлові та Короні Польській і зазначав, що після його смерті великокняжа влада та землі повернуться Ягайлові. В другій грамоті «прелати, барони, шляхтичі й зем'яни» ручилися, що всі землі після смерті Вітовта повернуться Ягайлові та Короні, а вони шукатимуть іншого володаря. Однак в останній грамоті застерігалося, що, в разі бездітности Ягайла, після його смерті польські пани не можуть обрати короля без відома Вітовта.
Людина непересічних політичних та військових талантів, Вітовт упродовж свого майже 40-літнього (1392-1430 рр.) правління зумів поставити аморфний конґломерат земель, що склався в Ольґердову добу, у більшу залежність від великого князя.
Авторитету Вітовтові додавала й зовнішня політика. З'єднаним польсько-русько-литовським силам вдалося розгромити рицарське військо Ордену у знаменитій битві 15 липня1410 р. під с. Ґрюнвальдом(литовськем. Жальґірис; нині на території Ольштинського воєводства Польщі).
Пояснення: