В тексте представлены: В конце V в. до н. э. ваны семи царств, существовавших в Китае, объявили себя «сыновьями неба» и правителями всей Поднебесной. Начался период «сражающихся царств». Самым сильным оказалось государство Цинь на западе Китая. В гг. до н. э. его правитель завершил объединение страны и принял имя Цинь Шихуанди - первый император Цинь.Государство Цинь занимало долины Хуанхэ и Янцзы и вело завоевание южных земель Китая. В правление Цинь Шихуанди были увеличены подати. За малейшее преступление в рабство обращали не только самого преступника, но и всю его семью. Рабы трудились в хозяйствах правителя, на государственных работах.К северу от Китая обитали племена кочевников сюнну, совершавшие опустошительные набеги на прилегающие территории. Для защиты от этих нашествий Цинь Шихуанди в 221 г. до н. э. приказал начать строительство каменной стены. Великая Китайская стена стала одним из самых грандиозных сооружений в мире. Она протянулась на 4 тыс. км, но полной защиты от кочевников стена не обеспечила.После смерти Цинь Шихуанди в 210 г. до н. э. по всей империи Цинь вспыхнули восстания. В 207 г. до н. э. войско повстанцев под командованием старосты крестьянской общины Лю Бана захватило столицу империи - Сяньян. Правители Цинь были уничтожены. Возникла новая империя во главе с потомками Лю Бана - государство Хань.В империи Хань некоторые законы были смягчены, подати снижены, но в целом политика была направлена на объединение Китая. Одной из главных задач оставалась также борьба с сюнну.Первый период существования империи Хань отмечен расцветом хозяйства и культуры. Недаром китайцы и поныне называют себя ханьцами. Осваивались новые земли, строились дамбы и каналы, росли города. Во II в. до н. э. возник Великий шелковый путь, связавший Китай с далекими странами на западе.В Китае существовал хотя и сложный, но совершенный порядок управления. Основы его заложил еще до объединения страны мыслитель Шан Ян (гг. до н. э.). Были ограничены права знати, введено 12 рангов знатности, которые мог пройти любой человек, даже из низов общества, обладавший талантами. Чиновники полностью подчинялись правителю. Для усиления власти вана Шан Ян боролся с почитанием родителей. Он говорил: чиновник, почитающий родителей, изменяет своему государю.В государстве Хань во многом сохранился порядок управления, созданный мыслителем, но наказания за почтительность к родителям были отменены. Правители стремились, чтобы чиновники относились к ним как к своим отцам, а жители страны так же относились к чиновникам.Со временем в империи Хань росли налоги и ужесточались законы. Знать выходила из повиновения, вспыхивали восстания бедноты (восстания «краснобровых», «желтых повязок» и др.). В начале III в. н. э. Ханьское государство погибло.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
В конце V в. до н. э. ваны семи царств, существовавших в Китае, объявили себя «сыновьями неба» и правителями всей Поднебесной. Начался период «сражающихся царств». Самым сильным оказалось государство Цинь на западе Китая. В гг. до н. э. его правитель завершил объединение страны и принял имя Цинь Шихуанди - первый император Цинь.Государство Цинь занимало долины Хуанхэ и Янцзы и вело завоевание южных земель Китая. В правление Цинь Шихуанди были увеличены подати. За малейшее преступление в рабство обращали не только самого преступника, но и всю его семью. Рабы трудились в хозяйствах правителя, на государственных работах.К северу от Китая обитали племена кочевников сюнну, совершавшие опустошительные набеги на прилегающие территории. Для защиты от этих нашествий Цинь Шихуанди в 221 г. до н. э. приказал начать строительство каменной стены. Великая Китайская стена стала одним из самых грандиозных сооружений в мире. Она протянулась на 4 тыс. км, но полной защиты от кочевников стена не обеспечила.После смерти Цинь Шихуанди в 210 г. до н. э. по всей империи Цинь вспыхнули восстания. В 207 г. до н. э. войско повстанцев под командованием старосты крестьянской общины Лю Бана захватило столицу империи - Сяньян. Правители Цинь были уничтожены. Возникла новая империя во главе с потомками Лю Бана - государство Хань.В империи Хань некоторые законы были смягчены, подати снижены, но в целом политика была направлена на объединение Китая. Одной из главных задач оставалась также борьба с сюнну.Первый период существования империи Хань отмечен расцветом хозяйства и культуры. Недаром китайцы и поныне называют себя ханьцами. Осваивались новые земли, строились дамбы и каналы, росли города. Во II в. до н. э. возник Великий шелковый путь, связавший Китай с далекими странами на западе.В Китае существовал хотя и сложный, но совершенный порядок управления. Основы его заложил еще до объединения страны мыслитель Шан Ян (гг. до н. э.). Были ограничены права знати, введено 12 рангов знатности, которые мог пройти любой человек, даже из низов общества, обладавший талантами. Чиновники полностью подчинялись правителю. Для усиления власти вана Шан Ян боролся с почитанием родителей. Он говорил: чиновник, почитающий родителей, изменяет своему государю.В государстве Хань во многом сохранился порядок управления, созданный мыслителем, но наказания за почтительность к родителям были отменены. Правители стремились, чтобы чиновники относились к ним как к своим отцам, а жители страны так же относились к чиновникам.Со временем в империи Хань росли налоги и ужесточались законы. Знать выходила из повиновения, вспыхивали восстания бедноты (восстания «краснобровых», «желтых повязок» и др.). В начале III в. н. э. Ханьское государство погибло.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.