Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
· господство натурального хозяйстваразвитие производительных сил;упадок экономической значимости Киевской землиослабление внешней опасностирост экономического могущества и политической самостоятельности князейборьба князей за лучшие княжения и территории (княжеские междоусобицы);разделы князьями своих вотчин между наследника ми.
Значение положительные
1 рост городов, ремесла, торговли в княжествах;
· 2успехи в развитии сельского хозяйства;
· 3расцвет культуры во всех ее проявлениях;
· 3 культурное и хозяйственное освоение новых территорий.
Отрицательные
1 ослабление обороно Руси;
· 2междоусобицы князей.
II Сходство:
Развитие архитектуры, появление первых каменных христианских храмов (Софийский собор в Новгороде, церковь Покрова на Нерли во Владимиро-Суздальской земле).
Широкое распространение грамотности. Об уровне грамотности свидетельствуют берестяные грамоты – письма друг другу людей различного социального статуса.
Развитие христианской традиции.
Развитие художественного творчества, представленное фресками, иконами мозаиками.
В исследуемых княжествах важное место в экономической жизни играло сельское хозяйство.
В рассматриваемых княжествах появлялись новые города.
Сохранилась общность языка на протяжении всей раздробленности.
Все три княжества в своем развитии осваивали новые земли.
Новгородская земля и Галицко-Волынское княжество имели экономические связи с Европой.
Все три княжества испытали в своем развитии дробление на более мелкие княжества.
К различиям можно отнести следующее:
В Галицко-Волынском княжестве были сильны позиции боярства, в Новгородской земле политической силой обладало вече, а во Владимиро-Суздальском княжестве была сильной княжеская власть.
Разница заключается и в географических, природно-климатических условиях. Так, Галицко-Волынское княжество находилось в благоприятной климатической зоне, имело плодородные земли, граничило с Европейскими государствами, но имело уязвимость от граничащих с ним кочевых племен. Новгородская земля не имела много плодородных земель, но преимуществом являлся выход в море. Владимиро-Суздальское княжество защищали густые леса, отсюда «Залесский край».
Лишь Владимиро-Суздальское княжество стало центром объединения земель.
III Славянская колонизация Северо-Восточной Руси — процесс заселения славянами земель Волго-Окского междуречья и Русского Севера, начавшийся в VI веке и продлившийся вплоть до позднего Средневековья. До прихода славян население этих земель было преимущественно балтским (в западной части междуречья) и финно-угорским.
Объяснение:
ХАРАКТЕРНЫЕ ЧЕРТЫ КОЛОНИЗАЦИИ Я НЕ ЗНАЮ К СОЖАЛЕНИЮ
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
I Социально-экономические причины:
· господство натурального хозяйстваразвитие производительных сил;упадок экономической значимости Киевской землиослабление внешней опасностирост экономического могущества и политической самостоятельности князейборьба князей за лучшие княжения и территории (княжеские междоусобицы);разделы князьями своих вотчин между наследника ми.Значение положительные
1 рост городов, ремесла, торговли в княжествах;
· 2успехи в развитии сельского хозяйства;
· 3расцвет культуры во всех ее проявлениях;
· 3 культурное и хозяйственное освоение новых территорий.
Отрицательные
1 ослабление обороно Руси;
· 2междоусобицы князей.
II Сходство:
Развитие архитектуры, появление первых каменных христианских храмов (Софийский собор в Новгороде, церковь Покрова на Нерли во Владимиро-Суздальской земле).
Широкое распространение грамотности. Об уровне грамотности свидетельствуют берестяные грамоты – письма друг другу людей различного социального статуса.
Развитие христианской традиции.
Развитие художественного творчества, представленное фресками, иконами мозаиками.
В исследуемых княжествах важное место в экономической жизни играло сельское хозяйство.
В рассматриваемых княжествах появлялись новые города.
Сохранилась общность языка на протяжении всей раздробленности.
Все три княжества в своем развитии осваивали новые земли.
Новгородская земля и Галицко-Волынское княжество имели экономические связи с Европой.
Все три княжества испытали в своем развитии дробление на более мелкие княжества.
К различиям можно отнести следующее:
В Галицко-Волынском княжестве были сильны позиции боярства, в Новгородской земле политической силой обладало вече, а во Владимиро-Суздальском княжестве была сильной княжеская власть.
Разница заключается и в географических, природно-климатических условиях. Так, Галицко-Волынское княжество находилось в благоприятной климатической зоне, имело плодородные земли, граничило с Европейскими государствами, но имело уязвимость от граничащих с ним кочевых племен. Новгородская земля не имела много плодородных земель, но преимуществом являлся выход в море. Владимиро-Суздальское княжество защищали густые леса, отсюда «Залесский край».
Лишь Владимиро-Суздальское княжество стало центром объединения земель.
III Славянская колонизация Северо-Восточной Руси — процесс заселения славянами земель Волго-Окского междуречья и Русского Севера, начавшийся в VI веке и продлившийся вплоть до позднего Средневековья. До прихода славян население этих земель было преимущественно балтским (в западной части междуречья) и финно-угорским.
Объяснение:
ХАРАКТЕРНЫЕ ЧЕРТЫ КОЛОНИЗАЦИИ Я НЕ ЗНАЮ К СОЖАЛЕНИЮ