Ермұхан Бекмаханұлы Бекмаханов (15 ақпан 1915 ж., Төре ауылы, Баянауыл ауданы, Павлодар облысы — 15 қыркүйек 1966 ж., Алматы) — қазақ тарихшы ғалым, тарих ғылымдарының докторы (1946 жылы), профессор, Қазақ КСР ғылым академиясының корреспондент мүшесі (1962 жыл).Семейдің медициналық училищесін оқыған.1933 жылы Семейдегі Жұмыс факультетін тәмамдаған Ермұхан ҚазПИ-дің физика-математика факультетіне түсу мақсатында Алматыға жол тартады.Е.Бекмахановтың ғылыми мұрасы оның тақырыптарының алуан түрлі болуымен, тарихи мәселелерді кең қамтуымен және оларды байыпты шешуімен ерекшеленді. Оның еңбегінің бастысы 1947 жылы Алматыда орыс тілінде жарық көрген "XIX ғасырдың 20-40 жылдарындағы Қазақстан" атты монографиясы болды. Осы тақырыпта 1946 жылы Мәскеуде тарих мамандығы бойынша докторлық диссертация қорғаған.Сібірде айдауда өткізген жылдары Ермұханның денсаулығына өз әсерін тигізбей қоймады. Өкпесіне суық тигізіп алған Ермұханның денсаулығы жыл сайын нашарлай берді. 1966 жылы өзінің емдеуші дәрігерінің табанды кеңесімен Министрлер Кеңесінің ауруханасына жатады. Алайда Ермұхан өкпе ісігінің соңғы кезеңінде еді.
Прийшов до влади внаслідок перевороту, як маріонетка в руках Австрійської та Німецької влади. І тут виникає питання - а чи був він за Україну? Розглянемо усі аргументи "За" і "проти".
Став на престол він у наслідок невдовлення австрійсько-німецької влади. Вони були невдоволені діями Центральної Ради та аби вони не докучали, поставили більш лояльного Скоропадського.
Прийшовши до влади Павло Петрович проголосив Грамоту до всього українського народу і Закон про тимчасовий устрій. У цих документах він проголосив нову назву країни, новий уряд та ін.
У внутрішній політиці П.Скоропадський задовільняв інтереси великих поміщиків, промисловців, банкірів тощо. В свою чергу обмежував права робітників та селян, які були більшістю населення. Країна фактично повернулася до порядків царських часів. Звісно у деякому сенсі це можна відзначити як мінус.
У зовнішній політиіці Гетьман був повною марионеткою та не міг нічого робити самостійно.
Єдиною сферою, де Скоропадський міг приймати самостійні рішення - культура. Він взяв курс на українізацію та відродження української культури. Відкрив 150 українськиї гімназій, відкрив 2 університети - у Києві та Кам'янець-Подільському. Головним досягненням Павла Скоропадського стало - відкриття Української Академії наук на чолі з В.Вернадським. Це стало великим поштовхом для розвитку України, адже ми мали власну Академію Наук! Це дуже великі та значущі заслуги останнього Гетьмана України.
Але діяльність на цьому не закінчилася. Після програшу у ПСВ країн центрального блоку, він мав змогу вже самостійно приймати рішення. Але вирішив відмовитися від незалежності та об'єднатися з Великою Росією за для боротьби з більшовизмом. Після цих дій народ фактично повстав проти нього. Згодом він втратив владу під тиском Директорії.
Можна зробити висновок - що Скоропадський робив щось і добре, щось і погане. Але однозначно можна сказати, що він любив Україну.
Ермұхан Бекмаханұлы Бекмаханов (15 ақпан 1915 ж., Төре ауылы, Баянауыл ауданы, Павлодар облысы — 15 қыркүйек 1966 ж., Алматы) — қазақ тарихшы ғалым, тарих ғылымдарының докторы (1946 жылы), профессор, Қазақ КСР ғылым академиясының корреспондент мүшесі (1962 жыл).Семейдің медициналық училищесін оқыған.1933 жылы Семейдегі Жұмыс факультетін тәмамдаған Ермұхан ҚазПИ-дің физика-математика факультетіне түсу мақсатында Алматыға жол тартады.Е.Бекмахановтың ғылыми мұрасы оның тақырыптарының алуан түрлі болуымен, тарихи мәселелерді кең қамтуымен және оларды байыпты шешуімен ерекшеленді. Оның еңбегінің бастысы 1947 жылы Алматыда орыс тілінде жарық көрген "XIX ғасырдың 20-40 жылдарындағы Қазақстан" атты монографиясы болды. Осы тақырыпта 1946 жылы Мәскеуде тарих мамандығы бойынша докторлық диссертация қорғаған.Сібірде айдауда өткізген жылдары Ермұханның денсаулығына өз әсерін тигізбей қоймады. Өкпесіне суық тигізіп алған Ермұханның денсаулығы жыл сайын нашарлай берді. 1966 жылы өзінің емдеуші дәрігерінің табанды кеңесімен Министрлер Кеңесінің ауруханасына жатады. Алайда Ермұхан өкпе ісігінің соңғы кезеңінде еді.
Объяснение:
бар мәлімет осы керегін алып көр_"
Павло Скорпадський - останній гетьман України.
Прийшов до влади внаслідок перевороту, як маріонетка в руках Австрійської та Німецької влади. І тут виникає питання - а чи був він за Україну? Розглянемо усі аргументи "За" і "проти".
Став на престол він у наслідок невдовлення австрійсько-німецької влади. Вони були невдоволені діями Центральної Ради та аби вони не докучали, поставили більш лояльного Скоропадського.
Прийшовши до влади Павло Петрович проголосив Грамоту до всього українського народу і Закон про тимчасовий устрій. У цих документах він проголосив нову назву країни, новий уряд та ін.
У внутрішній політиці П.Скоропадський задовільняв інтереси великих поміщиків, промисловців, банкірів тощо. В свою чергу обмежував права робітників та селян, які були більшістю населення. Країна фактично повернулася до порядків царських часів. Звісно у деякому сенсі це можна відзначити як мінус.
У зовнішній політиіці Гетьман був повною марионеткою та не міг нічого робити самостійно.
Єдиною сферою, де Скоропадський міг приймати самостійні рішення - культура. Він взяв курс на українізацію та відродження української культури. Відкрив 150 українськиї гімназій, відкрив 2 університети - у Києві та Кам'янець-Подільському. Головним досягненням Павла Скоропадського стало - відкриття Української Академії наук на чолі з В.Вернадським. Це стало великим поштовхом для розвитку України, адже ми мали власну Академію Наук! Це дуже великі та значущі заслуги останнього Гетьмана України.
Але діяльність на цьому не закінчилася. Після програшу у ПСВ країн центрального блоку, він мав змогу вже самостійно приймати рішення. Але вирішив відмовитися від незалежності та об'єднатися з Великою Росією за для боротьби з більшовизмом. Після цих дій народ фактично повстав проти нього. Згодом він втратив владу під тиском Директорії.
Можна зробити висновок - що Скоропадський робив щось і добре, щось і погане. Але однозначно можна сказати, що він любив Україну.
Объяснение: