У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Октябрьская социалистическая революция установила в России тип власти, именовавшийся в политической истории страны диктатурой пролетариата. По организационной форме государство в соответствии с идеями В. И. Ленина было объявлено Республикой Советов, т. е. органами государственной власти в центре и на местах стали Советы рабочих, солдатских и крестьянских депутатов.
В первые дни и месяцы советской власти проводились мероприятия по созданию и упрочению ее основ. Они воплощены в ряде декретов, которые можно считать актами конституционного значения. В первые месяцы советской власти все они в совокупности составляли неписаную конституцию Российского государства - до появления единого официального текста.
Переход всей полноты власти в руки рабочего класса и беднейшего крестьянства, в руки Советов закрепил II Всероссийский съезд рабочих и солдатских депутатов. Он принял 7 ноября (по старому стилю - 25 октября) 1917 г. обращение "Рабочим, солдатам и крестьянам! "*(31), в котором провозгласил программу социальных и демократических преобразований, прежде всего: демократический мир всем народам; безвозмездную передачу помещичьих, удельных и монастырских земель в распоряжение крестьянских комитетов; рабочий контроль над производством; обеспечение всем нациям, населяющим Россию, подлинного права на самоопределение.
Съезд сделал и первые шаги в практическом направлении. Он принял специальное обращение "О полноте власти Советов"*(32) и постановил, что вся власть на местах переходит к Советам рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. Декретом от 8 ноября 1917 г. "Об учреждении Совета Народных Комиссаров"*(33) съезд образовал для управления страной рабочее и крестьянское правительство, установив одновременно, что контроль за деятельностью народных комиссаров и право их смещения принадлежит Всероссийскому съезду рабочих, крестьянских и солдатских депутатов и его ЦИКу. Таким образом, решениями II Всероссийского съезда - и в этом их конституционное значение - были созданы практически все главные звенья государственного руководства страной, которые затем нашли отражение в Конституции РСФСР 1918 г.
Декретом II Всероссийского съезда "О земле"*(34) отменялась помещичья собственность на землю немедленно и без всякого выкупа; признавались самыми справедливыми путями решения земельного вопроса отмена, раз и навсегда, частной собственности на землю и обращение ее во всенародное состояние; переход всех недр земли, руды, нефти, угля и т. д. в исключительное пользование государства. Тем самым в декрете была заложена существенная часть предпосылок нового конституционного строя России.
В декрете "О мире"*(35) II Всероссийский съезд заложил основы внешнеполитической деятельности советского государства, базирующейся - если исходить из текста - на миролюбии, неприменении насилия и самоопределении наций в решении национального вопроса, отмене тайной дипломатии, пролетарском интернационализме и солидарности рабочих всех стран в борьбе за дело мира и освобождение "трудящихся и эксплуатируемых масс населения от всякого рабства и всякой эксплуатации".
Конституционное значение имели и многие последующие декреты советской власти, предшествовавшие первой российской Конституции. Для удобства восприятия их можно разделить на четыре группы.
Первая - акты, направленные на создание экономических основ нового строя. Это, в частности, "Положение о рабочем контроле", принятое ВЦИК 27 ноября 1917 г. *(36); декрет ВЦИК "О национализации банков" от 27 декабря 1917 г. *(37); "О социализации земли" от 9 февраля 1918 г. ; декреты СНК "О национализации внешней торговли" от 22 апреля 1918 г. ; "О национализации крупнейших предприятий горной, металлургической, металлообрабатывающей, текстильной и других ведущих отраслей промышленности" от 28 июля 1918 г. *(38) и др.
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Розгром татаро-монгольського війська на Куликовому полі і дальше піднесення Москви занепокоїли литовського великого князя та правлячі верстви Литовської держави. Намагаючись зміцнити свою владу над удільними князями та запобігти посиленню Московського князівства, до якого тяжіла частина феодалів українських земель, великий князь Ягайло 14 серпня 1385 року уклав у м. Крево угоду про унію Литви з Польщею. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
Спираючись на служилі верстви литовського боярства та на підтримку польських феодалів, литовський князь Вітовт здійснив ряд заходів щодо політичного об'єднання Литовської держави і зміцнення її центрального управління. За його князювання залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське). В цих землях почали правити великокнязівські намісники. Литовські пани-князі одержували тут великі земельні володіння. Отже, на місцях, литовське за походженням, велике боярство служило опорою великокнязівської влади, його представники зайняли місця удільних князів у великокнязівській раді та державні посади. Земельними володіннями на Україні обдаровувалася й католицька церква.
Объяснение:
В первые дни и месяцы советской власти проводились мероприятия по созданию и упрочению ее основ. Они воплощены в ряде декретов, которые можно считать актами конституционного значения. В первые месяцы советской власти все они в совокупности составляли неписаную конституцию Российского государства - до появления единого официального текста.
Переход всей полноты власти в руки рабочего класса и беднейшего крестьянства, в руки Советов закрепил II Всероссийский съезд рабочих и солдатских депутатов. Он принял 7 ноября (по старому стилю - 25 октября) 1917 г. обращение "Рабочим, солдатам и крестьянам! "*(31), в котором провозгласил программу социальных и демократических преобразований, прежде всего: демократический мир всем народам; безвозмездную передачу помещичьих, удельных и монастырских земель в распоряжение крестьянских комитетов; рабочий контроль над производством; обеспечение всем нациям, населяющим Россию, подлинного права на самоопределение.
Съезд сделал и первые шаги в практическом направлении. Он принял специальное обращение "О полноте власти Советов"*(32) и постановил, что вся власть на местах переходит к Советам рабочих, солдатских и крестьянских депутатов. Декретом от 8 ноября 1917 г. "Об учреждении Совета Народных Комиссаров"*(33) съезд образовал для управления страной рабочее и крестьянское правительство, установив одновременно, что контроль за деятельностью народных комиссаров и право их смещения принадлежит Всероссийскому съезду рабочих, крестьянских и солдатских депутатов и его ЦИКу. Таким образом, решениями II Всероссийского съезда - и в этом их конституционное значение - были созданы практически все главные звенья государственного руководства страной, которые затем нашли отражение в Конституции РСФСР 1918 г.
Декретом II Всероссийского съезда "О земле"*(34) отменялась помещичья собственность на землю немедленно и без всякого выкупа; признавались самыми справедливыми путями решения земельного вопроса отмена, раз и навсегда, частной собственности на землю и обращение ее во всенародное состояние; переход всех недр земли, руды, нефти, угля и т. д. в исключительное пользование государства. Тем самым в декрете была заложена существенная часть предпосылок нового конституционного строя России.
В декрете "О мире"*(35) II Всероссийский съезд заложил основы внешнеполитической деятельности советского государства, базирующейся - если исходить из текста - на миролюбии, неприменении насилия и самоопределении наций в решении национального вопроса, отмене тайной дипломатии, пролетарском интернационализме и солидарности рабочих всех стран в борьбе за дело мира и освобождение "трудящихся и эксплуатируемых масс населения от всякого рабства и всякой эксплуатации".
Конституционное значение имели и многие последующие декреты советской власти, предшествовавшие первой российской Конституции. Для удобства восприятия их можно разделить на четыре группы.
Первая - акты, направленные на создание экономических основ нового строя. Это, в частности, "Положение о рабочем контроле", принятое ВЦИК 27 ноября 1917 г. *(36); декрет ВЦИК "О национализации банков" от 27 декабря 1917 г. *(37); "О социализации земли" от 9 февраля 1918 г. ; декреты СНК "О национализации внешней торговли" от 22 апреля 1918 г. ; "О национализации крупнейших предприятий горной, металлургической, металлообрабатывающей, текстильной и других ведущих отраслей промышленности" от 28 июля 1918 г. *(38) и др.