Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
К концу XVIII в. территория Россия увеличилась. Приращение произошло за счет присоединенных земель на южном и западном направлениях от границ государства. К России были присоединены: Крым, Северное Причерноморье, Приазовье, Правобережная Украина, земли между реками Буг и Днестр, Белоруссия, Курляндия, Литва. На протяжении второй половины XVIII в. главной отраслью экономики России являлось сельское хозяйство. Территории, присоединенные в этот период времени активно включались в экономику государства. Обширные земли от Причерноморья до Северного Кавказа становятся важнейшими сельскохозяйственными районами России. Продолжается развитие земледелия в Приуралье и Сибири. Во второй половине XVIII в. в сельскохозяйственных районах были распространены две различные по сути ренты: оброк и барщина. Оброк был распространен в нечерноземных регионах и являлся денежной или продуктовой рентой. В черноземных регионах, где сельское хозяйство являлось приоритетным направлением экономики, взималась барщина. Крестьяне должны были работать на землях помещика. Для обработки своих земельных наделов им оставался зачастую один день в неделю. К концу XVIII в. большую часть крепостных крестьян в аграрных районах государства перевели на месячину, при этом у них отбиралась земля, и за небольшую плату, они должны были работать все время на своего господина. Во многом это происходило из-за желания помещика как можно больше получить прибавочного продукта и впоследствии продать его. В некоторых помещичьих хозяйствах использовались современные технические устройства, разводились новые культуры (табак, подсолнечник и другие) . Но в основной массе на сельскохозяйственных угодьях использовался тяжелый ручной труд крестьянина без использования передовых технологий выращивание сельхозпродуктов. В 1875 г. была издана "Жалованная грамота городам". "Ремесленное положение" регулировало ремесленное производство в городах. Создавалась, так называемая цеховая система, что улучшению организации работы ремесленника. Быстрыми темпами развивалось ремесло в промысловых центрах. Это созданию мануфактурного производства: в Иваново - текстильного, в Кимрах - кожевенного, в Хохломе - деревообрабатывающего. Предприимчивые крестьяне сами организовывали мануфактурное производство. При этом они оставались крепостными, и им необходимо было платить большой оброк своему помещику. Только малая часть из них смогла со временем выкупить свою личную свободу и стать у основания формирующегося класса буржуазии. К концу XVIII в. произошел значительный рост производства, связанный с увеличением числа мануфактур до 1200 в конце XVIII века. Подавляющая масса рабочих являлись крепостными. Во второй половине XVIII в. на мануфактурах появляются вольнонаемные рабочие. Это те крестьяне, которые вынуждены были платить своему помещику денежный оброк. Все это привело к росту рынка вольнонаемного труда и зарождению капитализма. Продолжается процесс складывания всероссийского рынка. Еще яснее стала ориентация отдельных регионов на определенное производство. Так к зерновым районам относились черноземные губернии центральной России и Украины, в Новгороде и Смоленске выращивали технические культуры, Сибирь и Север специализировались на выделке товаров из меха. Сбыт произведенных товаров происходил на ярмарках: в Нижнем Новгороде, Ирбите, Курске, Архангельске и других городах. В 1754 г. отменены внутренние торговые таможенные пошлины. Это позволило наладить беспрепятственную перевозку и торговлю товаров из самых отдаленных регионов государства. Важной статьей бюджета России была внешняя торговля. Функционирование новых портов на Балтийском и Черном морях позволяло расширить внешнеторговые связи России. Из государства экспортировалось множество товаров: металл, зерно, пенька, лес, кожи. Импортировались: сахар, сукно, изделия из металла, вино, чай. Развитие внутренней и внешней торговли привело к росту производства и зарождению капиталистических отношений.
Відповідь:
Освіта
Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Пояснення:
На протяжении второй половины XVIII в. главной отраслью экономики России являлось сельское хозяйство. Территории, присоединенные в этот период времени активно включались в экономику государства. Обширные земли от Причерноморья до Северного Кавказа становятся важнейшими сельскохозяйственными районами России. Продолжается развитие земледелия в Приуралье и Сибири. Во второй половине XVIII в. в сельскохозяйственных районах были распространены две различные по сути ренты: оброк и барщина. Оброк был распространен в нечерноземных регионах и являлся денежной или продуктовой рентой. В черноземных регионах, где сельское хозяйство являлось приоритетным направлением экономики, взималась барщина. Крестьяне должны были работать на землях помещика. Для обработки своих земельных наделов им оставался зачастую один день в неделю. К концу XVIII в. большую часть крепостных крестьян в аграрных районах государства перевели на месячину, при этом у них отбиралась земля, и за небольшую плату, они должны были работать все время на своего господина. Во многом это происходило из-за желания помещика как можно больше получить прибавочного продукта и впоследствии продать его. В некоторых помещичьих хозяйствах использовались современные технические устройства, разводились новые культуры (табак, подсолнечник и другие) . Но в основной массе на сельскохозяйственных угодьях использовался тяжелый ручной труд крестьянина без использования передовых технологий выращивание сельхозпродуктов. В 1875 г. была издана "Жалованная грамота городам". "Ремесленное положение" регулировало ремесленное производство в городах. Создавалась, так называемая цеховая система, что улучшению организации работы ремесленника. Быстрыми темпами развивалось ремесло в промысловых центрах. Это созданию мануфактурного производства: в Иваново - текстильного, в Кимрах - кожевенного, в Хохломе - деревообрабатывающего. Предприимчивые крестьяне сами организовывали мануфактурное производство. При этом они оставались крепостными, и им необходимо было платить большой оброк своему помещику. Только малая часть из них смогла со временем выкупить свою личную свободу и стать у основания формирующегося класса буржуазии. К концу XVIII в. произошел значительный рост производства, связанный с увеличением числа мануфактур до 1200 в конце XVIII века. Подавляющая масса рабочих являлись крепостными. Во второй половине XVIII в. на мануфактурах появляются вольнонаемные рабочие. Это те крестьяне, которые вынуждены были платить своему помещику денежный оброк. Все это привело к росту рынка вольнонаемного труда и зарождению капитализма.
Продолжается процесс складывания всероссийского рынка. Еще яснее стала ориентация отдельных регионов на определенное производство. Так к зерновым районам относились черноземные губернии центральной России и Украины, в Новгороде и Смоленске выращивали технические культуры, Сибирь и Север специализировались на выделке товаров из меха. Сбыт произведенных товаров происходил на ярмарках: в Нижнем Новгороде, Ирбите, Курске, Архангельске и других городах. В 1754 г. отменены внутренние торговые таможенные пошлины. Это позволило наладить беспрепятственную перевозку и торговлю товаров из самых отдаленных регионов государства.
Важной статьей бюджета России была внешняя торговля. Функционирование новых портов на Балтийском и Черном морях позволяло расширить внешнеторговые связи России. Из государства экспортировалось множество товаров: металл, зерно, пенька, лес, кожи. Импортировались: сахар, сукно, изделия из металла, вино, чай. Развитие внутренней и внешней торговли привело к росту производства и зарождению капиталистических отношений.