Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої половини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.
Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок.
Серед економічних чинників віддавалася перевага політичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економічного розвитку республік, регіонів, областей.
У соціальній сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.
Зовнішні чинники:
На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.
Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної держави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.
Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.
Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були налаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.
Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербайджанський конфлікт, що спалахнув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)
Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила відновлення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.
Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прийняла й Верховна Рада Української РСР.
Не знаю то не то вибирешь
Объяснение:
Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої половини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.
Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок.
Серед економічних чинників віддавалася перевага політичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економічного розвитку республік, регіонів, областей.
У соціальній сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.
Зовнішні чинники:
На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.
Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної держави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.
Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.
Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були налаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.
Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербайджанський конфлікт, що спалахнув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)
Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила відновлення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.
Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прийняла й Верховна Рада Української РСР.