Античные города Северного Причерноморья. И в Европе, и в Азии развитые цивилизации, основанные на земледелии и передовых культурных достижениях, соседствовали с миром варваров. Древние греки и римляне считали варварами все остальные народы, особенно не имевшие государственности. Термин «варвар» в научной лексике (в отличие от бытовой лексики, где он обозначает человека отсталого, враждебного культуре) не является негативной характеристикой. На протяжении всей истории Древнего мира варварские народы наступали на перспективные для грабежа и расселения цивилизованные страны.
В свою очередь финикийцы, эллины, римляне основывали свои колонии на территориях, где жили варвары.
Уже в VI в. до н. э. древнегреческие колонии окаймляли всё побережье Чёрного моря. Колонии создавались не только как торговые факто?рии, но и как новые земледельческие и ремесленные поселения. Вскоре они превратились в самостоятельные полисы. На берегу Днепровско-Бугского лимана, на стыке морских и речных торговых путей, была основана О?львия, от которой вёл сухопутный торговый путь к Тана?ису в устье Дона; на Керченском полуострове возник Пантикапе?й, ставший столицей Боспо?рского царства (его владения охватывали крымское побережье до Феодосии, Таманский полуостров с Фанагори?ей и Горгиппи?ю). На землях та?вров, занимавших побережье горного Крыма, греки-колонисты основали Херсоне?с Таврический (в пределах совр. Севастополя), который распространил власть на побережье Западного Крыма. Херсонес, в отличие от Боспора, имел республиканское политическое устройство. Многие города Северного Причерноморья чеканили свою монету, а также вели торговлю как собственными товарами, так и посредническую между Грецией, южными причерноморскими городами, с одной стороны, и населением восточноевропейских степей – с другой.
Поширення у всій католицькій Європі вимог реформи церкви на чеському ґрунті отримало розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (1369-1415 pp.). Він був деканом і ректором університету, але всенародну славу йому принесла не наукова та навчальна діяльність, а проповіді у Віфлеємській каплиці. Він вимагав секуляризації церковного майна, ліквідації особливих привілеїв духовенства, викривав його хиби. Чеська церква тоді знаходилася в занепаді. Багато священиків головну мету життя вбачали в гонитві за золотом, грали в кості та карти, влаштовували гулянки з танцями, продавали церковні посади, встановлювали високі побори за здійснення церковних обрядів.
Гуса відлучили від церкви і змусили покинути Прагу. У 1415 р. почався публічний процес над Гусом. Він уміло захищався, сам протистояв цілому собору єпископів. Формально його вина не була доведена. Спочатку члени собору готові були обмежитися довічним ув'язненням, якщо Гус покається, але він відмовився і був засуджений як єретик до спалення на вогнищі, що відбулося в липні 1415 р. Страта Яна Гуса викликала бурю незадоволення в Чехії, де це сприйняли як образу нації. Вчення Гуса набуло прибічників у різних верствах населення: серед дворян, міщан, селян. У 1419 р. помер чеський король Вацлав, який не мав спадкоємців. Сигізмунд — брат Вацлава мав стати його наступником (він був імператором Священної Римської імперії), але його підступна поведінка під час процесу над Г^сом (він обіцяв йому захист) викликала протест проти його кандидатури в Чехії.
У 1419 р. в країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. Самі гусити розділялися на дві групи. До першої належали помірковані (чашники), до яких входили великі феодали, заможні бюргери. Вони вимагали секуляризації церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації світським станам. Чашниками їх називали тому, що вони вимагали причащати мирян не лише хлібом, як раніше, але й вином з чаші (це дозволялося лише духовенству), тобто формального зрівняння з духовенством в одному з обрядів.
Прибічники радикального напряму називалися таборитами (за назвою їх центру — міста Табор). У їх лавах були бюргери, міський плебс, дрібне лицарство, селяни. Таборити не визнавали жодних таїнств, крім хрещення та причастя, наполягали на тому, щоб богослужіння велося лише чеською мовою, визнавали за всіма мирянами право проповідувати Євангеліє та пояснювати його зміст. Вони не шанували ніяких святих, окрім Христа, вважали зайвими молитви за мертвих, відкидали сповідь, церковні прикраси, проголошували скасування станових привілеїв. Рух гуситів мав і національну спрямованість — проти німецького засилля.
Для управління таборити обрали свого єпископа та чотирьох гетьманів, серед яких виділявся Ян Жижка. Щоб протистояти ударам лицарської кінноти, Жижка шикував своїх воїнів глибокими рядами і захищав свої колони рядами возів, які поєднувались залізними ланцюгами і покривалися дошками (табір). За цими «пересувними стінами» ховалися стрільці та легка артилерія.
Античные города Северного Причерноморья. И в Европе, и в Азии развитые цивилизации, основанные на земледелии и передовых культурных достижениях, соседствовали с миром варваров. Древние греки и римляне считали варварами все остальные народы, особенно не имевшие государственности. Термин «варвар» в научной лексике (в отличие от бытовой лексики, где он обозначает человека отсталого, враждебного культуре) не является негативной характеристикой. На протяжении всей истории Древнего мира варварские народы наступали на перспективные для грабежа и расселения цивилизованные страны.
В свою очередь финикийцы, эллины, римляне основывали свои колонии на территориях, где жили варвары.
Уже в VI в. до н. э. древнегреческие колонии окаймляли всё побережье Чёрного моря. Колонии создавались не только как торговые факто?рии, но и как новые земледельческие и ремесленные поселения. Вскоре они превратились в самостоятельные полисы. На берегу Днепровско-Бугского лимана, на стыке морских и речных торговых путей, была основана О?львия, от которой вёл сухопутный торговый путь к Тана?ису в устье Дона; на Керченском полуострове возник Пантикапе?й, ставший столицей Боспо?рского царства (его владения охватывали крымское побережье до Феодосии, Таманский полуостров с Фанагори?ей и Горгиппи?ю). На землях та?вров, занимавших побережье горного Крыма, греки-колонисты основали Херсоне?с Таврический (в пределах совр. Севастополя), который распространил власть на побережье Западного Крыма. Херсонес, в отличие от Боспора, имел республиканское политическое устройство. Многие города Северного Причерноморья чеканили свою монету, а также вели торговлю как собственными товарами, так и посредническую между Грецией, южными причерноморскими городами, с одной стороны, и населением восточноевропейских степей – с другой.
Поширення у всій католицькій Європі вимог реформи церкви на чеському ґрунті отримало розвиток у творах професора Празького університету Яна Гуса (1369-1415 pp.). Він був деканом і ректором університету, але всенародну славу йому принесла не наукова та навчальна діяльність, а проповіді у Віфлеємській каплиці. Він вимагав секуляризації церковного майна, ліквідації особливих привілеїв духовенства, викривав його хиби. Чеська церква тоді знаходилася в занепаді. Багато священиків головну мету життя вбачали в гонитві за золотом, грали в кості та карти, влаштовували гулянки з танцями, продавали церковні посади, встановлювали високі побори за здійснення церковних обрядів.
Гуса відлучили від церкви і змусили покинути Прагу. У 1415 р. почався публічний процес над Гусом. Він уміло захищався, сам протистояв цілому собору єпископів. Формально його вина не була доведена. Спочатку члени собору готові були обмежитися довічним ув'язненням, якщо Гус покається, але він відмовився і був засуджений як єретик до спалення на вогнищі, що відбулося в липні 1415 р. Страта Яна Гуса викликала бурю незадоволення в Чехії, де це сприйняли як образу нації. Вчення Гуса набуло прибічників у різних верствах населення: серед дворян, міщан, селян. У 1419 р. помер чеський король Вацлав, який не мав спадкоємців. Сигізмунд — брат Вацлава мав стати його наступником (він був імператором Священної Римської імперії), але його підступна поведінка під час процесу над Г^сом (він обіцяв йому захист) викликала протест проти його кандидатури в Чехії.
У 1419 р. в країні почалася громадянська війна між католицьким і гуситським таборами. Самі гусити розділялися на дві групи. До першої належали помірковані (чашники), до яких входили великі феодали, заможні бюргери. Вони вимагали секуляризації церковного майна і підпорядкування традиційної церковної організації світським станам. Чашниками їх називали тому, що вони вимагали причащати мирян не лише хлібом, як раніше, але й вином з чаші (це дозволялося лише духовенству), тобто формального зрівняння з духовенством в одному з обрядів.
Прибічники радикального напряму називалися таборитами (за назвою їх центру — міста Табор). У їх лавах були бюргери, міський плебс, дрібне лицарство, селяни. Таборити не визнавали жодних таїнств, крім хрещення та причастя, наполягали на тому, щоб богослужіння велося лише чеською мовою, визнавали за всіма мирянами право проповідувати Євангеліє та пояснювати його зміст. Вони не шанували ніяких святих, окрім Христа, вважали зайвими молитви за мертвих, відкидали сповідь, церковні прикраси, проголошували скасування станових привілеїв. Рух гуситів мав і національну спрямованість — проти німецького засилля.
Для управління таборити обрали свого єпископа та чотирьох гетьманів, серед яких виділявся Ян Жижка. Щоб протистояти ударам лицарської кінноти, Жижка шикував своїх воїнів глибокими рядами і захищав свої колони рядами возів, які поєднувались залізними ланцюгами і покривалися дошками (табір). За цими «пересувними стінами» ховалися стрільці та легка артилерія.