Европейская (Версальская) часть этой системы в значительной степени была сформирована под влиянием политических и военно-стратегических соображений государств-победителей (главным образом, Великобритании и Франции) при игнорировании интересов побеждённых и вновь образованных стран (Австрия, Венгрия, Югославия, Чехословакия, Польша, Финляндия, Латвия, Литва, Эстония).
Оформление нового мирового порядка в Европе было осложнено российской революцией и хаосом в Восточной Европе. Государства-победители, игравшие основную роль в выработке условий Версальского договора, преследовали различные цели. Для Франции основное значение имело максимальное ослабление Германии, что позволяло закрепить французскую гегемонию в Европе и обезопасить её восточные границы. Великобритания и США были более заинтересованы в сохранении равновесия сил в Европе, что заставляло их в большей степени учитывать интересы Германии, которую в условиях распада Австро-Венгрии, революции в России, общего национально-революционного подъёма и действенной большевистской пропаганды можно было использовать в качестве стабилизирующего фактора в Центральной и Восточной Европе
В итоге версальские договорённости стали компромиссом между этими крайними позициями за счёт побеждённых, что предопределило становление массовых коммунистических партий и реваншистскую направленность внешней политики Германии. При этом Великобритания и Франция пытались использовать новые государства, возникшие в Европе, как против большевистской революции, так и против германского реваншизма[1].
В связи с тем, что основой любой системы международных отношений является «баланс сил, понимаемый как конкретно-историческое соотношение удельного веса и влияния входящих в систему государств, и в первую очередь великих держав», отсутствие согласованной позиции Великобритании и Франции по вопросу о перспективе европейского равновесия и самоустранение США от участия в функционировании Версальской системы, изоляция Советской России (СССР) и антигерманская направленность Версальской системы (с сохранением деления политической карты Европы на победителей и побеждённых) превращали её в несбалансированную и неуниверсальную, тем самым увеличивая потенциал будущего мирового конфликта
Пояснення:Не задовольняючись тиском на нейтральні держави, Англія ужила виняткових заходів, намагаючись задушити Французьку республіку голодом. Інструкцією, даної 8 червня англійському флоту, англійським кораблям пропонувалося захоплювати всяке судно, незалежно від прапора, що направляється у французькі порти. Оголошення подібного роду блокади зовсім суперечило сталому міжнародному праву і торкалося насущних інтересів ряду нейтральних держав Сполучених Штатів Америки, Швеції, Данії. Данія, зокрема, все ще намагаючись відігравати роль великої морської держави, категорично відкинула англійські домагання, і міністр закордонних справ Бернсторф заявив, що датський уряд мало цікавить, що "нейтралітет Данії більш корисний однієї з воюючих країн, ніж інший".
Надзвичайно небезпечною зброєю, застосованою Англією, були шпигунство і диверсії в боротьбі з революцією у Франції, була організація найширшої служби розвідки і провокації. Буквально вся Франція кишіла англійськими агентами, якими дуже охоче ставали переслідувані дворяни, священики й інші представники кіл, що панували, до революції. Шкода, завданої діяльністю цих агентів, була винятковою. Вони не тільки збирали і перепроваджували секретні матеріали, але і були організаторами різних безладь, підбурювань, заколотів.На Сході Катерина II енергійно здійснювала свої плани у відношенні Туреччини і Польщі. Нескінченно ворожа французької революції, вона вважала невигідним передчасне пряме втручання в західноєвропейські справи і прагнула в максимальному ступені використовувати переваги, що створювала для неї війна. Тому цілком прав був Робесп’єр, коли відзначав, що "у той час, коли ворогуючі з нею держави розбиваються об стрімчак Французької республіки імператриця Росії береже свої сили і множить свої ресурси... Вона сподівається дочекатися моменту, коли зможе диктувати закони Європі й принаймні Пруссії й Австрії".
Европейская (Версальская) часть этой системы в значительной степени была сформирована под влиянием политических и военно-стратегических соображений государств-победителей (главным образом, Великобритании и Франции) при игнорировании интересов побеждённых и вновь образованных стран (Австрия, Венгрия, Югославия, Чехословакия, Польша, Финляндия, Латвия, Литва, Эстония).
Оформление нового мирового порядка в Европе было осложнено российской революцией и хаосом в Восточной Европе. Государства-победители, игравшие основную роль в выработке условий Версальского договора, преследовали различные цели. Для Франции основное значение имело максимальное ослабление Германии, что позволяло закрепить французскую гегемонию в Европе и обезопасить её восточные границы. Великобритания и США были более заинтересованы в сохранении равновесия сил в Европе, что заставляло их в большей степени учитывать интересы Германии, которую в условиях распада Австро-Венгрии, революции в России, общего национально-революционного подъёма и действенной большевистской пропаганды можно было использовать в качестве стабилизирующего фактора в Центральной и Восточной Европе
В итоге версальские договорённости стали компромиссом между этими крайними позициями за счёт побеждённых, что предопределило становление массовых коммунистических партий и реваншистскую направленность внешней политики Германии. При этом Великобритания и Франция пытались использовать новые государства, возникшие в Европе, как против большевистской революции, так и против германского реваншизма[1].
В связи с тем, что основой любой системы международных отношений является «баланс сил, понимаемый как конкретно-историческое соотношение удельного веса и влияния входящих в систему государств, и в первую очередь великих держав», отсутствие согласованной позиции Великобритании и Франции по вопросу о перспективе европейского равновесия и самоустранение США от участия в функционировании Версальской системы, изоляция Советской России (СССР) и антигерманская направленность Версальской системы (с сохранением деления политической карты Европы на победителей и побеждённых) превращали её в несбалансированную и неуниверсальную, тем самым увеличивая потенциал будущего мирового конфликта
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:Не задовольняючись тиском на нейтральні держави, Англія ужила виняткових заходів, намагаючись задушити Французьку республіку голодом. Інструкцією, даної 8 червня англійському флоту, англійським кораблям пропонувалося захоплювати всяке судно, незалежно від прапора, що направляється у французькі порти. Оголошення подібного роду блокади зовсім суперечило сталому міжнародному праву і торкалося насущних інтересів ряду нейтральних держав Сполучених Штатів Америки, Швеції, Данії. Данія, зокрема, все ще намагаючись відігравати роль великої морської держави, категорично відкинула англійські домагання, і міністр закордонних справ Бернсторф заявив, що датський уряд мало цікавить, що "нейтралітет Данії більш корисний однієї з воюючих країн, ніж інший".
Надзвичайно небезпечною зброєю, застосованою Англією, були шпигунство і диверсії в боротьбі з революцією у Франції, була організація найширшої служби розвідки і провокації. Буквально вся Франція кишіла англійськими агентами, якими дуже охоче ставали переслідувані дворяни, священики й інші представники кіл, що панували, до революції. Шкода, завданої діяльністю цих агентів, була винятковою. Вони не тільки збирали і перепроваджували секретні матеріали, але і були організаторами різних безладь, підбурювань, заколотів.На Сході Катерина II енергійно здійснювала свої плани у відношенні Туреччини і Польщі. Нескінченно ворожа французької революції, вона вважала невигідним передчасне пряме втручання в західноєвропейські справи і прагнула в максимальному ступені використовувати переваги, що створювала для неї війна. Тому цілком прав був Робесп’єр, коли відзначав, що "у той час, коли ворогуючі з нею держави розбиваються об стрімчак Французької республіки імператриця Росії береже свої сили і множить свої ресурси... Вона сподівається дочекатися моменту, коли зможе диктувати закони Європі й принаймні Пруссії й Австрії".