Вотличие от приписных крестьян посессионные крестьяне: a) лично свободные b) прикреплены к мануфактурам для отработки подушной подати c) работали на нужды церковного хозяйства d) переданы в условное владение для работы на мануфактурах
АЛЕКСАНДР I Павлович Романов - государь император и самодержец Всероссийский в 1801-1825 гг. Сын императора Павла Первого и императрицы Марии Федоровны. Род. 12 дек. 1777 г. Вступил на престол 12 марта 1801 г. Короновался 15 сент. 1801 г.- Ж.: с 28 сент. 1793 г. дочь Карла-Людовика, наследного принца баденского, принцесса Луиза-Мария-Августа, императрица Елизавета Алексеевна (род. 13 янв. 1779 г. + 4 мая 1826 г.) +19 ноября 1825 г.
Многими чертами своего характера Александр был обязан бабушке. Екатерина повторила Елизавету; она, по существу, отобрала сына у матери, определила ему жить в Царском Селе, подле себя, вдалеке от родителей, которые обретались в своих дворцах (в Павловске и Гатчине) и редко появлялись при "большом дворе".
Известно, что Екатерина была плохой матерью, но она оказалась чуткой и заботливой бабушкой; она боготворила внука, и именно по ее настоянию он был назван Александром в честь св. Александра Невского. Впрочем, ребенок, как это видно из всех отзывов о нем, был мальчиком ласковым и нежным, так что возиться с ним для престарелой императрицы было огромным удовольствием. Еще осенью 1779 года, когда Александру не было и трех лет, Екатерина писала Гримму: "О! Он будет любезен, в этом я не обманусь. Как он весел и послушен, и уже с этих пор старается нравиться". Екатерина усердно занималась воспитанием внука, сама составила для него "Азбуку", в которой не только даны были конкретные указания его воспитателям, но и заложены принципы самого воспитания. При этом императрица руководствовалась идеями Руссо о естественности и простоте. В Наставлении "о сохранении здоровья" царственных питомцев (Александра и его брата Константина) Екатерина предписывала, чтобы их платье было как можно проще и легче, чтобы пища была простая и, "буде кушать захотят между обедом и ужином, давать им кусок хлеба". Императрица желала, чтобы юные князья и летом, и зимой оставались как можно чаще на свежем воздухе, на солнце и на ветру, а зимой по возможности реже возле огня и чтобы зимой в их комнатах было не более 13 или 14 градусов по Реомюрову термометру (16-18 градусов С). Весьма полезным считала она, чтобы дети учились плавать. Приказано было им спать "не мягко", а на тюфяках под легкими одеялами, ложиться и вставать рано.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Многими чертами своего характера Александр был обязан бабушке. Екатерина повторила Елизавету; она, по существу, отобрала сына у матери, определила ему жить в Царском Селе, подле себя, вдалеке от родителей, которые обретались в своих дворцах (в Павловске и Гатчине) и редко появлялись при "большом дворе".
Известно, что Екатерина была плохой матерью, но она оказалась чуткой и заботливой бабушкой; она боготворила внука, и именно по ее настоянию он был назван Александром в честь св. Александра Невского. Впрочем, ребенок, как это видно из всех отзывов о нем, был мальчиком ласковым и нежным, так что возиться с ним для престарелой императрицы было огромным удовольствием. Еще осенью 1779 года, когда Александру не было и трех лет, Екатерина писала Гримму: "О! Он будет любезен, в этом я не обманусь. Как он весел и послушен, и уже с этих пор старается нравиться". Екатерина усердно занималась воспитанием внука, сама составила для него "Азбуку", в которой не только даны были конкретные указания его воспитателям, но и заложены принципы самого воспитания. При этом императрица руководствовалась идеями Руссо о естественности и простоте. В Наставлении "о сохранении здоровья" царственных питомцев (Александра и его брата Константина) Екатерина предписывала, чтобы их платье было как можно проще и легче, чтобы пища была простая и, "буде кушать захотят между обедом и ужином, давать им кусок хлеба". Императрица желала, чтобы юные князья и летом, и зимой оставались как можно чаще на свежем воздухе, на солнце и на ветру, а зимой по возможности реже возле огня и чтобы зимой в их комнатах было не более 13 или 14 градусов по Реомюрову термометру (16-18 градусов С). Весьма полезным считала она, чтобы дети учились плавать. Приказано было им спать "не мягко", а на тюфяках под легкими одеялами, ложиться и вставать рано.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.