Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
7 (18) ноября 1775 г. императрицей Екатериной II было издано «Учреждение для управления губерний Российской империи», в соответствии с которым в 1775-1785 гг. была проведена кардинальная реформа административно-территориального деления Российской империи. Задачей губернской реформы 1775 г. было укрепление власти дворянства на местах с целью предотвращения крестьянских восстаний.
До 1775 г. губернии Российской империи делились на провинции, а провинции — на уезды. Согласно новому указу губернии стали делиться только на уезды. Основной целью реформы было при нового административного аппарата к фискальным и полицейским делам.
Деление осуществлялось без учёта географических, национальных и экономических признаков; в его основу был положен исключительно количественный критерий — численность населения. По новому указу на территории каждой губернии проживало от 300 до 400 тыс. душ, на территории уезда — около 30 тыс. душ.
Во главе губернии стоял губернатор, назначаемый и смещаемый монархом. В своей деятельности он опирался на губернское правление, в которое входили губернский прокурор и два сотника. Финансами и хозяйственными делами занималась Казённая палата. Школами и богоугодными заведениями — Приказ общественного призрения, в котором заседали выборные представители сословий под председательством чиновника. Надзор за законностью в губернии осуществлял губернский прокурор и два губернских стряпчих.
Органом исполнительной власти в уездах был нижний земский суд во главе с капитан-исправником, избираемым местным дворянством. В уездных городах власть принадлежала назначаемому городничему.
Руководство несколькими губерниями поручалось генерал-губернатору, состоявшему под непосредственным контролем императрицы и Сената. Генерал-губернатор контролировал деятельность губернаторов подведомственных ему губерний и областей, осуществлял общий надзор за чиновниками, следил за политическими настроениями сословий.
В связи с принятием губернской реформы 1775 г. полностью изменилась судебная система. Она была построена по сословному принципу: для каждого сословия — свой выборный суд. Помещиков судил Верхний земский суд в губерниях и уездный суд в уездах, государственных крестьян судила Верхняя расправа в губернии и Нижняя расправа в уезде, горожан — городовой магистрат в уезде и губернский магистрат в губернии. Все эти суды были выборными, исключая суды нижней расправы, которые назначал губернатор. Высшим судебным органом в стране становился Сенат, а в губерниях — палаты уголовного и гражданского суда. Новым для России был бессословный Совестный суд, призванный прекращать распри и мирить ссорящихся.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
7 (18) ноября 1775 г. императрицей Екатериной II было издано «Учреждение для управления губерний Российской империи», в соответствии с которым в 1775-1785 гг. была проведена кардинальная реформа административно-территориального деления Российской империи. Задачей губернской реформы 1775 г. было укрепление власти дворянства на местах с целью предотвращения крестьянских восстаний.
До 1775 г. губернии Российской империи делились на провинции, а провинции — на уезды. Согласно новому указу губернии стали делиться только на уезды. Основной целью реформы было при нового административного аппарата к фискальным и полицейским делам.
Деление осуществлялось без учёта географических, национальных и экономических признаков; в его основу был положен исключительно количественный критерий — численность населения. По новому указу на территории каждой губернии проживало от 300 до 400 тыс. душ, на территории уезда — около 30 тыс. душ.
Во главе губернии стоял губернатор, назначаемый и смещаемый монархом. В своей деятельности он опирался на губернское правление, в которое входили губернский прокурор и два сотника. Финансами и хозяйственными делами занималась Казённая палата. Школами и богоугодными заведениями — Приказ общественного призрения, в котором заседали выборные представители сословий под председательством чиновника. Надзор за законностью в губернии осуществлял губернский прокурор и два губернских стряпчих.
Органом исполнительной власти в уездах был нижний земский суд во главе с капитан-исправником, избираемым местным дворянством. В уездных городах власть принадлежала назначаемому городничему.
Руководство несколькими губерниями поручалось генерал-губернатору, состоявшему под непосредственным контролем императрицы и Сената. Генерал-губернатор контролировал деятельность губернаторов подведомственных ему губерний и областей, осуществлял общий надзор за чиновниками, следил за политическими настроениями сословий.
В связи с принятием губернской реформы 1775 г. полностью изменилась судебная система. Она была построена по сословному принципу: для каждого сословия — свой выборный суд. Помещиков судил Верхний земский суд в губерниях и уездный суд в уездах, государственных крестьян судила Верхняя расправа в губернии и Нижняя расправа в уезде, горожан — городовой магистрат в уезде и губернский магистрат в губернии. Все эти суды были выборными, исключая суды нижней расправы, которые назначал губернатор. Высшим судебным органом в стране становился Сенат, а в губерниях — палаты уголовного и гражданского суда. Новым для России был бессословный Совестный суд, призванный прекращать распри и мирить ссорящихся.