Время выполнения Задания 20 минут Заполните таблицу о развитии общественно-политических течений в России в XIX веке, используя термины «крепостное право», «декабристы», «народники», «индивидуальный террор», «диктатура пролетариата».
В XIX в. в общественно-политической жизни Российской империи сложилось три направления: охранительное (консервативное), либеральное и революционное. Либеральное направление отражало интересы передовой части русского дворянства и интеллигенции, которая стала основным участником общественного движения страны. Общественное движение России в первой четверти XIX в путь от поддержки реформаторских начинай императора Александра I и его окружения до зарождения планов и неудавшейся попытки уничтожения самодержавия в России. Заграничный поход русской армии в 1813- 1814 гг. познакомил значительную часть офицерства с социально-политическими изменениями в Европе после Французской революции конца XVIII века и обогатил их новыми впечатлениями, идеями и практическим опытом. Либеральные западнические идеи обострили чувство протеста представителей знатных родов, породив такое явление как декабризм. В середине 50-х - начале 60-х гг. важнейшим вопросом политической жизни страны был крестьянский, связанный с проблемой дальнейшего развития страны. Все основные силы общественного движения выступали за отмену крепостного права.В этот период были сделаны попытки создания программных документов, объединяющих все либеральные силы. Главными положениями этого документа были: свобода человека от крепостной зависимости: свобода совести; гласность суда; открытость действий правительства; свобода преподавания и др. Для либерального движения характерны разногласия, появившиеся в силу разных причин. В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции. В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом. В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины. Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
Зростаючі потреби в машинах зумовили розвиток машинобудівної промисловості, яка почала створюватися в Україні з кінця XVIII ст. Її представляли мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи. На початку XIX ст. в губерніях України налічувалось 10 мідярень, у 1860 p. їх було вже 17. Незважаючи на те, що основна частина мідярень на час реформи 1861 p. ще не вийшла з моно фактурної стадії, їм належала важлива роль як у постачанні обладнання винокурній і цукровій промисловості, так і в задоволенні різноманітних потреб населення.
На час реформи 1861 p. в українських губерніях було не менше ніж 20 машинобудівних заводів, які виробляли продукції на 1231 тис. крб. Майже 88% цієї суми припадало на заводи Київської, Волинської, Катеринославської, Херсонської губерній. Разом з тим багато машин ввозилося з-за кордону. Лише через Одеський порт імпорт машин за 1850-1860 pp. зріс більше ніж у 3 рази. Застосування на практиці нової техніки сприяло підвищенню продуктивності праці промислових робітників.
Зростання обсягів машинобудування стимулювало розвиток металургійної промисловості. На зміну невеликим рудням кустарного типу приходили чавуноливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Одещині, Слобожанщині. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяло не менше ніж 11 чавуноливарних і 32 залізоробних заводів. Хоча потужність цих підприємств була незначною, проте вони відігравали важливу роль в економічному розвитку країни, випустивши у 1859 p. продукції на суму понад 68 тис. крб. Поруч з технічною перебудовою і модернізацією металургійного виробництва йшов процес заміни кріпосницької праці вільнонайманою.
У дореформений період в Україні існувала й кам'яновугільна промисловість. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в Російській імперії, поступаючись лише Сілезькому басейну. Однак шахти в першій половині XIX ст. засновувалися на відсталій техніці, а поміщицькі, крім того, і на малопродуктивній, кріпосній праці.
У дореформене десятиріччя було розроблено ряд проектів будівництва залізниць в Україні. Однак реалізація їх загальмувалася через Кримську війну (1853-1856 pp.). В Україні було лише два стратегічних шосе - від Києва та від Харкова до Петербурга.
Повільно розвивався річковий транспорт. Наскрізний рух Дніпром був неможливий у зв'язку з наявністю численних порогів. У Дніпровському басейні 1852 p. налічувалося 7 пароплавів загальною потужністю 360 к. с. Після Кримської війни розвиток пароплавства пожвавився. З'явилися пароплавні товариства і компанії. В 1859 p. Дніпром і його притоками курсувало 17 пароплавів, серед них 3 пасажирських, решта - буксири.
Зростав вантажообіг чорноморсько-азовських портів та суден, які обслуговували їх. У 40-50-х роках основна частина вантажообігу припадала на парусні судна. Пароплави обслуговували переважно пасажирські та поштові перевезення.
Викладене свідчить про певні успіхи в розвитку української промисловості наприкінці 50-х років XIX ст. У виробництві цукру та видобутку вугілля вона почала набувати загальноімперського значення. Впровадження у виробництво досконаліших технологій і машин сприяло збільшенню випуску продукції. Відбулися значні зміни в розміщенні промислових підприємств в Україні. Якщо до середини 40-х років майже три чверті їх, що належали переважно поміщикам, були розташовані в містечках і селах, і лише дещо більше однієї чверті - в містах, то надалі підприємства, особливо фабрично-заводського типу, власниками яких ставали купці, міщани і ґуралень, яких було чимало) зросла в 3,6 раза. Кількісно переважали невеликі підприємства. Мануфактури фабрично-заводського типу становили лише 15%. Проте саме вони разом з великими мануфактурами виробляли більшу частину багаті селяни, здебільшого будувалися в містах. З 1825 по 1861 p. кількість їх (без товарної продукції.
В свою очередь консерваторы пытались влиять на правительственные круги, стремясь не допустить основных перемен. Главной целью консерваторов было стремление оградить власть от влияния чиновников-либералов и сохранить интересы дворянства.Во второй половине 60-х - 70-х гг. усиливается движение народников, главной целью которых стала подготовка крестьянской революции в стране. Они неоднократно меняли методы борьбы, что было связано с приобретением ими практического опыта. С середины 70-х гг. представители народничества идут в народ, чтобы в его сознание вносить идеи справедливого общественного строя. Однако пропагандистская тактика и террор революционеров не вызвало активных действий со стороны крестьянства в подготовке социальной революции.
В конце 70-х гг. начался новый подъём либерального движения, вызванный русско-турецкой войной 1877-1878 гг. Лидеры движения призывали правительство к углублению реформаторских преобразований в России. Земцы-либералы подавали адреса в правительственные органы с требованием введения "гражданских свобод" и др. Земские деятели сделали попытку договориться с революционерами о совместных действиях, но переговоры не увенчались успехом.
В 80-х - начале 90-х гг. произошла новая расстановка общественно-политических сил в стране. После убийства императора Александра II изменилась атмосфера в российском обществе. Народники начали искать новые теории революционной борьбы. Под влиянием марксизма часть из них пересмотрела свои взгляды на вопросы о революционности крестьянства и социалистической сущности общины.
Либеральное движение приняло новые формы. Основное внимание либералов теперь было обращено на проблемы личности. Земцы отказались от немедленного введения конституции и перестроили свою деятельность в интересах общества. Либералы ушли из политики, но не выступали против неё. Политическую арену после них заняли консерваторы и революционеры.
Зростаючі потреби в машинах зумовили розвиток машинобудівної промисловості, яка почала створюватися в Україні з кінця XVIII ст. Її представляли мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи. На початку XIX ст. в губерніях України налічувалось 10 мідярень, у 1860 p. їх було вже 17. Незважаючи на те, що основна частина мідярень на час реформи 1861 p. ще не вийшла з моно фактурної стадії, їм належала важлива роль як у постачанні обладнання винокурній і цукровій промисловості, так і в задоволенні різноманітних потреб населення.
На час реформи 1861 p. в українських губерніях було не менше ніж 20 машинобудівних заводів, які виробляли продукції на 1231 тис. крб. Майже 88% цієї суми припадало на заводи Київської, Волинської, Катеринославської, Херсонської губерній. Разом з тим багато машин ввозилося з-за кордону. Лише через Одеський порт імпорт машин за 1850-1860 pp. зріс більше ніж у 3 рази. Застосування на практиці нової техніки сприяло підвищенню продуктивності праці промислових робітників.
Зростання обсягів машинобудування стимулювало розвиток металургійної промисловості. На зміну невеликим рудням кустарного типу приходили чавуноливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщині, Луганщині, Київщині, Одещині, Слобожанщині. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяло не менше ніж 11 чавуноливарних і 32 залізоробних заводів. Хоча потужність цих підприємств була незначною, проте вони відігравали важливу роль в економічному розвитку країни, випустивши у 1859 p. продукції на суму понад 68 тис. крб. Поруч з технічною перебудовою і модернізацією металургійного виробництва йшов процес заміни кріпосницької праці вільнонайманою.
У дореформений період в Україні існувала й кам'яновугільна промисловість. За кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в Російській імперії, поступаючись лише Сілезькому басейну. Однак шахти в першій половині XIX ст. засновувалися на відсталій техніці, а поміщицькі, крім того, і на малопродуктивній, кріпосній праці.
У дореформене десятиріччя було розроблено ряд проектів будівництва залізниць в Україні. Однак реалізація їх загальмувалася через Кримську війну (1853-1856 pp.). В Україні було лише два стратегічних шосе - від Києва та від Харкова до Петербурга.
Повільно розвивався річковий транспорт. Наскрізний рух Дніпром був неможливий у зв'язку з наявністю численних порогів. У Дніпровському басейні 1852 p. налічувалося 7 пароплавів загальною потужністю 360 к. с. Після Кримської війни розвиток пароплавства пожвавився. З'явилися пароплавні товариства і компанії. В 1859 p. Дніпром і його притоками курсувало 17 пароплавів, серед них 3 пасажирських, решта - буксири.
Зростав вантажообіг чорноморсько-азовських портів та суден, які обслуговували їх. У 40-50-х роках основна частина вантажообігу припадала на парусні судна. Пароплави обслуговували переважно пасажирські та поштові перевезення.
Викладене свідчить про певні успіхи в розвитку української промисловості наприкінці 50-х років XIX ст. У виробництві цукру та видобутку вугілля вона почала набувати загальноімперського значення. Впровадження у виробництво досконаліших технологій і машин сприяло збільшенню випуску продукції. Відбулися значні зміни в розміщенні промислових підприємств в Україні. Якщо до середини 40-х років майже три чверті їх, що належали переважно поміщикам, були розташовані в містечках і селах, і лише дещо більше однієї чверті - в містах, то надалі підприємства, особливо фабрично-заводського типу, власниками яких ставали купці, міщани і ґуралень, яких було чимало) зросла в 3,6 раза. Кількісно переважали невеликі підприємства. Мануфактури фабрично-заводського типу становили лише 15%. Проте саме вони разом з великими мануфактурами виробляли більшу частину багаті селяни, здебільшого будувалися в містах. З 1825 по 1861 p. кількість їх (без товарної продукції.
Объяснение: