Выбери верные суждения об экономике и запиши цифры, под которыми они указаны. 1 Экономика как наука изучает рационального хозяйствования. 2 Покупка продуктов в магазине относится к стадии производства товаров. 3 Благами можно назвать всё, что удовлетворяет потребности человека. 4 Труд является одним из факторов производства. 5 Открытие нового цеха иллюстрирует экономику как науку. В поле для ответа запиши цифры в порядке возрастания без пробелов и знаков препинания. ответ:
Близько 1325 року був обраний галицько-волинським князем. Будучи католиком, перейшов у православну віру та взяв ім'я Юрій на честь свого діда по матері, короля Юрія І Львовича.
Cтара польська історіографія твердила, що він став сателітом Польщі, однак немає жодних доказiв цього.
У зовнішній політиці намагався дотримуватись балансу стосовно сусідів. Намагаючись протистояти експансії відродженої Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 року захопило Польське королівство, підступно вбивши намісника Георгія Розню.
1327 року уклав союз з Тевтонцями, надав дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі. 1330 року Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену та равського князя Земовита, тому Юрій II розірвав союзну угоду, а 1331 року був намовлений польським посольством і частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією.
Напав разом з татарами на угорську провінцію бл. 1332 року. Леонтій Войтович висловлює припущення, що це варто розглядати не як спробу повернути втрачені землі, а розладнати польсько-угорське зближення.
За Юрія II 1331 року відроджується Галицька митрополія, очолена митрополитом Гавриїлом.
Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво[джерело?]. Ці його заходи підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства. Надав магдебурзьке право Сяніку 1339 року (творячи при цьому колонію іноземців у руському місті).
Ймовірно, за рішенням Другого з'їзду монархів в угорському Вишеграді (Вишеградського з'їзду), який відбувся 1338 (за Грушевським 1339) року, територія володінь Юрія ІІ мала б відійти до Казимира ІІІ як старшому титулом родичу. Частина польських історіографів досі доводять його участь у переговорах у Вишеграді 1335 та 1338 рр., де ніби було домовлено про успадкування галицького престолу польським або угорським королем за відсутності прямих спадкоємців Юрія ІІ, однак докази участi короля або його посла у цих зустрiчах відсутні., інша стверджувала (з нею погоджується Леонтій Войтович), що немає ніяких доказів участі Юрія ІІ або його посла у Вишеградських зустрічах 1335 р. і 1339 р., де було закладено основи польсько-угорської унії.
Династія Мін або Велика країна Мін (кит. 大明國, 大明国; піньїнь: Dà Míng Guó; 1368 — 1644) — династія, що правила Китаєм після ліквідації монгольської династії Юань. В часи панування Мін населення Китаю нараховувало від 160 до 200 мільйонів мешканців[1]. Ця династія була останньою династією Китаю, що керувалася етнічними китайцями — ханьцями. Вона була повалена повстаннцями Лі Цзичена і поступилася маньчжурській династії Цін. Хоча столиця Мін, місто Пекін, був узятий маньчжурами у 1644 році, імператор та його двір втекли до Південного Китаю і правили звідти до 1662 року[2].
За правління Мін, Китай володів великим флотом і армією числом у 1 мільйон чоловік[3]. Хоча приватна морська торгівля і офіційні посольства з Китаю мали місце за панування минулих династій, флот мусульманського адмірала-євнуха Чжен Хе, споруджений в часи Мін у 15 столітті, повністю перевершив своїх попередників розмірами і масштабом. На час панування Мін припадають реалізація великих будівничих проектів, таких як реставрація Великого китайського каналу і Великого китайського муру, а також спорудження Забороненого міста імператора у Пекіні у першій чверті 15 століття.
Відповідь:
Пояснення:
Близько 1325 року був обраний галицько-волинським князем. Будучи католиком, перейшов у православну віру та взяв ім'я Юрій на честь свого діда по матері, короля Юрія І Львовича.
Cтара польська історіографія твердила, що він став сателітом Польщі, однак немає жодних доказiв цього.
У зовнішній політиці намагався дотримуватись балансу стосовно сусідів. Намагаючись протистояти експансії відродженої Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 року захопило Польське королівство, підступно вбивши намісника Георгія Розню.
1327 року уклав союз з Тевтонцями, надав дозвіл торуньським купцям торгувати у Королівстві Русі. 1330 року Польське королівство і Велике князівство Литовське спільно діяли проти Тевтонського ордену та равського князя Земовита, тому Юрій II розірвав союзну угоду, а 1331 року був намовлений польським посольством і частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією.
Напав разом з татарами на угорську провінцію бл. 1332 року. Леонтій Войтович висловлює припущення, що це варто розглядати не як спробу повернути втрачені землі, а розладнати польсько-угорське зближення.
За Юрія II 1331 року відроджується Галицька митрополія, очолена митрополитом Гавриїлом.
Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво[джерело?]. Ці його заходи підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства. Надав магдебурзьке право Сяніку 1339 року (творячи при цьому колонію іноземців у руському місті).
Ймовірно, за рішенням Другого з'їзду монархів в угорському Вишеграді (Вишеградського з'їзду), який відбувся 1338 (за Грушевським 1339) року, територія володінь Юрія ІІ мала б відійти до Казимира ІІІ як старшому титулом родичу. Частина польських історіографів досі доводять його участь у переговорах у Вишеграді 1335 та 1338 рр., де ніби було домовлено про успадкування галицького престолу польським або угорським королем за відсутності прямих спадкоємців Юрія ІІ, однак докази участi короля або його посла у цих зустрiчах відсутні., інша стверджувала (з нею погоджується Леонтій Войтович), що немає ніяких доказів участі Юрія ІІ або його посла у Вишеградських зустрічах 1335 р. і 1339 р., де було закладено основи польсько-угорської унії.
Відповідь:
Династія Мін або Велика країна Мін (кит. 大明國, 大明国; піньїнь: Dà Míng Guó; 1368 — 1644) — династія, що правила Китаєм після ліквідації монгольської династії Юань. В часи панування Мін населення Китаю нараховувало від 160 до 200 мільйонів мешканців[1]. Ця династія була останньою династією Китаю, що керувалася етнічними китайцями — ханьцями. Вона була повалена повстаннцями Лі Цзичена і поступилася маньчжурській династії Цін. Хоча столиця Мін, місто Пекін, був узятий маньчжурами у 1644 році, імператор та його двір втекли до Південного Китаю і правили звідти до 1662 року[2].
За правління Мін, Китай володів великим флотом і армією числом у 1 мільйон чоловік[3]. Хоча приватна морська торгівля і офіційні посольства з Китаю мали місце за панування минулих династій, флот мусульманського адмірала-євнуха Чжен Хе, споруджений в часи Мін у 15 столітті, повністю перевершив своїх попередників розмірами і масштабом. На час панування Мін припадають реалізація великих будівничих проектів, таких як реставрація Великого китайського каналу і Великого китайського муру, а також спорудження Забороненого міста імператора у Пекіні у першій чверті 15 століття.
Пояснення:НАДІЮСЬ ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ ТОБІ ДО