Государство было уже единым. Но политическое объединение было отнюдь не равнозначно централизации. Князья многих из тех территорий, что вошли в состав единого государства, владели еще обломками своих прежних княжеств как вотчинами, сохраняли частички своей былой власти. Феодалы из разных частей страны перемещаются, получают вотчины и поместья в новых местах. Постепенно складывается единый общерусский класс феодалов. К концу княжения Василия III осталось всего два удельных княжества. Принадлежали они младшим братьям Василия III: Юрию, владевшему Дмитровом и Звенигородом, и Андрею, в удел которого входили Старица в Тверской земле и Верея на юго-западе. Бывшие удельные князья стали боярами великого князя. Они вошли в состав Боярской думы - сословного органа княжеско-боярской аристократии. Боярская дума ограничивала власть великого князя. Все важнейшие вопросы внутренней и внешней политики князь решал вместе с ней. В правительственных указах так и писали: ”Великий князь приказал, и бояре приговорили”. Но в стране оставались значительные следы феодальной раздробленности. Потомки удельных князей - их называли бояре-княжата - сохранили свои земельные владения. В своих вотчинах они чувствовали себя полновластными правителями, имели дружины, устанавливали свои порядки и не всегда выполняли указания Москвы. В 16 веке Московское правительство вело напряженную борьбу с сепаратизмом бояр-княжат за укрепление центральной власти. Эта внутренняя борьба осложнялась непрерывными войнами с соседними государствами. Как-то так)
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
сохраняли частички своей былой власти. Феодалы из разных частей страны перемещаются, получают вотчины и поместья в новых местах. Постепенно складывается единый общерусский класс феодалов. К концу княжения Василия III осталось всего два удельных княжества. Принадлежали они младшим братьям Василия III: Юрию, владевшему Дмитровом и Звенигородом, и Андрею, в удел которого входили Старица в Тверской земле и Верея на юго-западе.
Бывшие удельные князья стали боярами великого князя. Они вошли в состав Боярской думы - сословного органа княжеско-боярской аристократии. Боярская дума ограничивала власть великого князя. Все важнейшие вопросы внутренней и внешней политики князь решал вместе с ней. В правительственных указах так и писали: ”Великий князь приказал, и бояре приговорили”.
Но в стране оставались значительные следы феодальной раздробленности. Потомки удельных князей - их называли бояре-княжата - сохранили свои земельные владения. В своих вотчинах они чувствовали себя полновластными правителями, имели дружины, устанавливали свои порядки и не всегда выполняли указания Москвы.
В 16 веке Московское правительство вело напряженную борьбу с сепаратизмом бояр-княжат за укрепление центральной власти. Эта внутренняя борьба осложнялась непрерывными войнами с соседними государствами. Как-то так)
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение: