Ганнибал, возможно, считал, что у него есть реальный шанс на успех. Его оперативная опенка кампании по вторжению в Италию была основана на следующих предположениях. Во-первых, у римлян не было постоянной армии, готовой к крупномасштабной войне, а значит, потребуется время для ее создания. Отсутствие постоянной армии означает, что римляне не могут сконцентрировать силы, пока не возникнет чрезвычайная ситуация — в данном случае вторжение Ганнибала. Следовательно, они не могут ни упредить его вторжение, ни быстро отреагировать на него, и, значит, сработает фактор внезапности. Во-вторых, армия Ганнибала была превосходно обученной, закаленной в боях, почти профессиональной армией, что даст ей преимущество в сражениях с римлянами. В-третьих, его армия проделает путь из Испании в Италию по суше, отказавшись от опасного и дорогостоящего варианта вторжения с моря. Кроме того, из-за сложного рельефа местности, по которой будет проходить маршрут, римлянам будет трудно перехватить и остановить наступление армии Ганнибала. В-четвертых, в Италии Ганнибалу не составит труда соорудить любую осадную машину в зависимости от требований оперативной ситуации. Затем, у него была реальная возможность усилить армию за счет цизальпинских галлов, уже поднявших восстание против римлян. И наконец, поскольку успех порождает успех, он мог надеяться на то, что, после одержанных им побед над римлянами на их территории, на его сторону перейдут некоторые италийские города. Ганнибал, безусловно, правильно оценивал сложившуюся ситуацию, тем более что занимать оборонительную позицию было неразумно
Объяснение: У 1241 році частина галицьких бояр на чолі з лідером про-угорської партії Владиславом Кормильчичем, користуючись з ослаблення Галицько-Волинського князівства після монгольської навали, виступили проти галицького князя Данила I. Вони намагалися посадити на престол у Галичі Ростислава Михайловича, далекого родича галицьких Ростиславичів, племінника Данила Романовича.
У 1245 році Ростислав звернувся по до до угорського короля Бели IV, свого зятя, і краківського князя Болеслава V Сором'язливого, дружиною якого була донька Бели IV, як і дружиною Ростислава. Угорщина віддавна мала претензії на Галичину, а поляки ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вдерся в Галичину і підійшов до міста Ярослава.
Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за до польських лицарів Флоріана Войцеховича сусідній Перемишль. Зібравши тамтешніх жителів і зброю, він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував каменеметну артилерію для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була невдалою — городяни зазнали поразки і повтікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами. Літописець так передає його слова: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них»[1]. Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він особисто взяв участь у іграх і навіть вивихнув плече.
Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїв та вислали послів до своїх союзників — мазовецького князя Конрада I і литовського князя Міндовґа I по до . Проте, за браком часу Романовичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангарді виступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.
Коли війська Данила і Василька перейшли річку Сян, Ростислав отримав повідомлення про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти, щоб городяни не приєдналися до противника і не понищили обложну артилерію.
Оперативная оценка
Ганнибал, возможно, считал, что у него есть реальный шанс на успех. Его оперативная опенка кампании по вторжению в Италию была основана на следующих предположениях. Во-первых, у римлян не было постоянной армии, готовой к крупномасштабной войне, а значит, потребуется время для ее создания. Отсутствие постоянной армии означает, что римляне не могут сконцентрировать силы, пока не возникнет чрезвычайная ситуация — в данном случае вторжение Ганнибала. Следовательно, они не могут ни упредить его вторжение, ни быстро отреагировать на него, и, значит, сработает фактор внезапности. Во-вторых, армия Ганнибала была превосходно обученной, закаленной в боях, почти профессиональной армией, что даст ей преимущество в сражениях с римлянами. В-третьих, его армия проделает путь из Испании в Италию по суше, отказавшись от опасного и дорогостоящего варианта вторжения с моря. Кроме того, из-за сложного рельефа местности, по которой будет проходить маршрут, римлянам будет трудно перехватить и остановить наступление армии Ганнибала. В-четвертых, в Италии Ганнибалу не составит труда соорудить любую осадную машину в зависимости от требований оперативной ситуации. Затем, у него была реальная возможность усилить армию за счет цизальпинских галлов, уже поднявших восстание против римлян. И наконец, поскольку успех порождает успех, он мог надеяться на то, что, после одержанных им побед над римлянами на их территории, на его сторону перейдут некоторые италийские города. Ганнибал, безусловно, правильно оценивал сложившуюся ситуацию, тем более что занимать оборонительную позицию было неразумно
ответ: держжи
Объяснение: У 1241 році частина галицьких бояр на чолі з лідером про-угорської партії Владиславом Кормильчичем, користуючись з ослаблення Галицько-Волинського князівства після монгольської навали, виступили проти галицького князя Данила I. Вони намагалися посадити на престол у Галичі Ростислава Михайловича, далекого родича галицьких Ростиславичів, племінника Данила Романовича.
У 1245 році Ростислав звернувся по до до угорського короля Бели IV, свого зятя, і краківського князя Болеслава V Сором'язливого, дружиною якого була донька Бели IV, як і дружиною Ростислава. Угорщина віддавна мала претензії на Галичину, а поляки ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вдерся в Галичину і підійшов до міста Ярослава.
Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за до польських лицарів Флоріана Войцеховича сусідній Перемишль. Зібравши тамтешніх жителів і зброю, він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував каменеметну артилерію для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була невдалою — городяни зазнали поразки і повтікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами. Літописець так передає його слова: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них»[1]. Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він особисто взяв участь у іграх і навіть вивихнув плече.
Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїв та вислали послів до своїх союзників — мазовецького князя Конрада I і литовського князя Міндовґа I по до . Проте, за браком часу Романовичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангарді виступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.
Коли війська Данила і Василька перейшли річку Сян, Ростислав отримав повідомлення про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти, щоб городяни не приєдналися до противника і не понищили обложну артилерію.