9 век в истории России был ознаменован такими событиями, как Отечественная война 1812 г., декабристы и их восстание 14 декабря 1825 г. на Сенатской площади, Крымская война (1853-1856 гг.), отмена крепостного права в 1861 г. 19 век-это время правления Александра I, его брата Николая I,Алекcандра II и Александра III. Переворот в геометрии произвели исследования Николая Ивановича Лобачевского, а в медицине - хирурга Николая Ивановича Пирогова. Русские мореплаватели Иван Федорович Крузенштерн и Юрий Федорович Лисянский совершили первое путешествие вокруг света (1803-1806гг.). В 19 веке творили такие писатели, как Николай Михайлович Карамзин, Александр Сергеевич Пушкин, Михаил Юрьевич Лермонтов, Александр Сергеевич Грибоедов,Николай Васильевич Гоголь, Лев Николаевич Толстой, Федор Михайлович Достоевский.
Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій "імідж" і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль "буфера", провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.
Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партії (М. Пушкар і І. Барабаш). Ці протиріччя склали передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пізнього Хмельницького, який помітив порушення Переяславської ради Москвою та шукав можливості перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав тієї харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козаків на Визвольну війну України.
Микола Костомаров оцінював Виговського як борця за незалежність своєї батьківщини від московського панування. На думку історика гетьман початково був вірний союзу із Москвою, але згодом перейшов на антимосковські позиції через відмову царського уряду до приборкати опозицію. Також історик відзначав вплив Юрія Немирича, що переорієнтував Виговського на союз із Варшавою.
На думку історика Валерія Степанкова Виговський був талановитим адміністратором, воєначальником і дипломатом. Він став першим гетьманом української козацької держави, що був страчений за участь у боротьбі за її незалежність. Історик Наталя Яковенко ставить Виговському в заслугу створення Генеральної військової канцелярії - адміністративного і дипломатичного штабу Хмельницького, мозкового центру козацької революції.
9 век в истории России был ознаменован такими событиями, как Отечественная война 1812 г., декабристы и их восстание 14 декабря 1825 г. на Сенатской площади, Крымская война (1853-1856 гг.), отмена крепостного права в 1861 г. 19 век-это время правления Александра I, его брата Николая I,Алекcандра II и Александра III. Переворот в геометрии произвели исследования Николая Ивановича Лобачевского, а в медицине - хирурга Николая Ивановича Пирогова. Русские мореплаватели Иван Федорович Крузенштерн и Юрий Федорович Лисянский совершили первое путешествие вокруг света (1803-1806гг.). В 19 веке творили такие писатели, как Николай Михайлович Карамзин, Александр Сергеевич Пушкин, Михаил Юрьевич Лермонтов, Александр Сергеевич Грибоедов,Николай Васильевич Гоголь, Лев Николаевич Толстой, Федор Михайлович Достоевский.
Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій "імідж" і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль "буфера", провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.
Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партії (М. Пушкар і І. Барабаш). Ці протиріччя склали передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пізнього Хмельницького, який помітив порушення Переяславської ради Москвою та шукав можливості перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав тієї харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козаків на Визвольну війну України.
Микола Костомаров оцінював Виговського як борця за незалежність своєї батьківщини від московського панування. На думку історика гетьман початково був вірний союзу із Москвою, але згодом перейшов на антимосковські позиції через відмову царського уряду до приборкати опозицію. Також історик відзначав вплив Юрія Немирича, що переорієнтував Виговського на союз із Варшавою.
На думку історика Валерія Степанкова Виговський був талановитим адміністратором, воєначальником і дипломатом. Він став першим гетьманом української козацької держави, що був страчений за участь у боротьбі за її незалежність. Історик Наталя Яковенко ставить Виговському в заслугу створення Генеральної військової канцелярії - адміністративного і дипломатичного штабу Хмельницького, мозкового центру козацької революції.