В Европе XIX век — это век окончательного утверждения западного типа цивилизации в качестве техногенной цивилизации. Параллельно с корпоративным коллективизмом формируется социально- групповое и классовое сознание. С одной стороны, осознает общность своих социальных интересов буржуазия, класс капиталистов, с другой стороны, рабочий класс, пролетариат. В результате классо-образующих процессов XIX век в Европе — это век обострения классовой борьбы, развернувшихся социальных революций. Начало классовым битвам было положено еще в XVII-XVIII веках. Великая английская (1640-1660) и Великая французская революции (1789-1794) положили начало процессу утверждения буржуазии в качестве господствующего класса в политической организации европейского общества. В XIX веке буржуазные революции охватили другие европейские страны. В 1820-1821, 1848 гг. революции произошли в Италии. В 1830 г. вспыхнула революция в Бельгии. Целая серия революций 1854-1856 гг. сотрясала Испанию. В 1848 г. произошли революционные выступления в Германии. В 1849 г. революция в Венгрии. Роль лидера социальных революций в Европе играла Франция. После Великой буржуазной революции 1789- 1794 гг. она пережила еще три — в 1830,1848 и 1871 гг. Наряду с буржуазией в социальных революциях XIX века активно выступает пролетариат. В форме крупных восстаний он стремится отстоять свои права. Восстание лионских ткачей во Франции (1830и1839),1839 восстание силезских ткачей в Германии, чартистское движение в Англии свидетельствуют о растущей силе рабочего класса. К середине XIX века организуется политическая организация рабочего класса Европы — Первый Интернационал.
Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.
Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.
Лицарство -- це, насамперед, кіннота. Лицар -- це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов'язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII-ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі -- те, чим Європа зобов'язана кочівникам, передусім, аварам.
Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари -- вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.
І в цьому сенсі лицар -- це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.
В Европе XIX век — это век окончательного утверждения
западного типа цивилизации в качестве техногенной цивилизации.
Параллельно с корпоративным коллективизмом формируется социально-
групповое и классовое сознание. С одной стороны, осознает общность своих
социальных интересов буржуазия, класс капиталистов, с другой стороны,
рабочий класс, пролетариат.
В результате классо-образующих процессов XIX век в Европе — это век
обострения классовой борьбы, развернувшихся социальных революций. Начало
классовым битвам было положено еще в XVII-XVIII веках. Великая английская
(1640-1660) и Великая французская революции (1789-1794) положили начало
процессу утверждения буржуазии в качестве господствующего класса в
политической организации европейского общества. В XIX веке буржуазные
революции охватили другие европейские страны. В 1820-1821, 1848 гг. революции
произошли в Италии. В 1830 г. вспыхнула революция в Бельгии. Целая серия
революций 1854-1856 гг. сотрясала Испанию. В 1848 г. произошли революционные
выступления в Германии. В 1849 г. революция в Венгрии. Роль лидера социальных
революций в Европе играла Франция. После Великой буржуазной революции 1789-
1794 гг. она пережила еще три — в 1830,1848 и 1871 гг. Наряду с буржуазией в
социальных революциях XIX века активно выступает пролетариат. В форме
крупных восстаний он стремится отстоять свои права. Восстание лионских
ткачей во Франции (1830и1839),1839 восстание силезских ткачей в Германии,
чартистское движение в Англии свидетельствуют о растущей силе рабочего
класса. К середине XIX века организуется политическая организация рабочего
класса Европы — Первый Интернационал.
Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.
Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.
Лицарство -- це, насамперед, кіннота. Лицар -- це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов'язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII-ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі -- те, чим Європа зобов'язана кочівникам, передусім, аварам.
Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари -- вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.
І в цьому сенсі лицар -- це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.