Италия в конце xix — начале xx века политический строй италии поражение франции в войне с пруссие дало возможность устранения последней преграды на пути полного объединения италии. 3 октября 1870 года рим также был присоединен к стране. он был объявлен столицей итальянской империи. власть папы была ограничена дворцом ватикана. до этого момента папа пий ix противился присоединению рима к италии, и его интересы защищала французская армия. по политическому строю италия стала конституционной монархией. по конституции сформировался двухпалатный парламент (сенат и палата депутатов). король виктор эммануэль ii законодательную власть поделил с парламентом. сенаторы назначались королем на пожизненный срок. исполнительная власть была в руках премьер-министра. в конституции признавались равноправие всех граждан перед законом, право на неприкосновенность жилища, свобода слова и печати, право на проведение собраний. католическое направление христианской религии было признано государственной религией. в 1871 году был принят закон, регулирующий отношения церкви и государства. закон объявил папу священным и неприкосновенным, и ватикану было дано право устанавливать дипломатические отношения с другими государствами.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.