Ось основні причини того, що Китай став напівколонією:
1) Поразки Китаю в опіумних війнах;
2) Через нерівні та невигідні для Китаю договори та угоди;
3) Внутрішні протиріччя та проблеми. Росла соціальна напруженість, спалахували повстання. У 1850 році релігійна секта тайпінів організувала повстання в провінції Гуансі проти маньчжурського режиму.
4) Держави, які не брали участі у безпосередніх війнах з Китаєм, користувалися його хитким положенням. Росія, формально не брала участь у другій «опіумній війні», однак отримала з неї великі вигоди. За додатковим російсько-китайським договором 1860 року, до Російської імперії відходив весь Уссурійський край, «відкривалися» для російської торгівлі міста Пекін, Урга, Калган і Кашгар. Російський імператор отримав право призначення консулів в Пекіні та інших містах Китаю.
5) В результаті «опіумних війн» і придушення Тайпінського повстання Великобританія, Франція, США і Росія зміцнили і істотно розширили свої позиції в Китаї. Торгові права і пільги були надані пізніше також Пруссії, Данії та іншим західноєвропейським державам.
До початку XX століття Китай був класичним прикладом напівколонії. Колоніальні держави через своїх радників контролювали політику цінського двору, їх збройні сили перебували в критичних центрах країни. Вони мали широку мережу поселень, концесій, контролювали китайські митниці, користувалися правом консульської юрисдикції. Ключові галузі промисловості були під контролем іноземців. Національна промисловість розвивалася повільними темпами. Інтереси національної промисловості і буржуазії приходили в гостру суперечність із іноземними інтересами в країні.
Ось основні причини того, що Китай став напівколонією:
1) Поразки Китаю в опіумних війнах;
2) Через нерівні та невигідні для Китаю договори та угоди;
3) Внутрішні протиріччя та проблеми. Росла соціальна напруженість, спалахували повстання. У 1850 році релігійна секта тайпінів організувала повстання в провінції Гуансі проти маньчжурського режиму.
4) Держави, які не брали участі у безпосередніх війнах з Китаєм, користувалися його хитким положенням. Росія, формально не брала участь у другій «опіумній війні», однак отримала з неї великі вигоди. За додатковим російсько-китайським договором 1860 року, до Російської імперії відходив весь Уссурійський край, «відкривалися» для російської торгівлі міста Пекін, Урга, Калган і Кашгар. Російський імператор отримав право призначення консулів в Пекіні та інших містах Китаю.
5) В результаті «опіумних війн» і придушення Тайпінського повстання Великобританія, Франція, США і Росія зміцнили і істотно розширили свої позиції в Китаї. Торгові права і пільги були надані пізніше також Пруссії, Данії та іншим західноєвропейським державам.
До початку XX століття Китай був класичним прикладом напівколонії. Колоніальні держави через своїх радників контролювали політику цінського двору, їх збройні сили перебували в критичних центрах країни. Вони мали широку мережу поселень, концесій, контролювали китайські митниці, користувалися правом консульської юрисдикції. Ключові галузі промисловості були під контролем іноземців. Національна промисловість розвивалася повільними темпами. Інтереси національної промисловості і буржуазії приходили в гостру суперечність із іноземними інтересами в країні.