На ранее заселенные территории стали приходить другие племена, вытесняя исконно здесь проживавшие племена. Кочевое скотоводство позволило получать более высокие излишки производства продуктов – мяса, молока, шерсти, кожи. Это отразилось не только на увеличении производства скотоводческого хозяйства, но и на росте производительности труда кочевников.
Кочевое скотоводство было ответом древних жителей Казахстана на вызов природы. Так как заниматься земледелием стало сложнее, древние жители стали больше держать лошадей, овец и верблюдов. Лошадь давала преимущество в ведении хозяйства. Пастух на лошади мог отогнать скот далеко от поселения. Особенно это было важно, когда стали увеличиваться стада. Скот быстро поедал, вытаптывал траву. Тогда скотоводы перегоняли его на новые пастбища. При переходе на новое место имущество везли на повозках, запрягая быков, сами же садились на коней. Жили кочевники в шатрах – палатках. Так постепенно, начиная с раннего железного века, скотоводы переходили к кочевому образу жизни. Однако в районах Жетысу и Южного Казахстана, где климат был благоприятен для занятия земледелием, наряду с полукочевым скотоводством получило развитие и земледелие, в т. ч. поливное.
Ученые выделяют разные стадии развития кочевничества. Возможно, вначале древние жители пасли скот вблизи поселений. С течением времени в поисках лучших пастбищ они стали перегонять скот от одного пастбищного участка к другому. Так возникло пастушеское скотоводство. В некоторых горных местностях развивался отгонный тип хозяйства, когда скот пасли специально назначенные пастухи.
Кочевники постоянно совершенствовали конское снаряжение. Они изобрели стремена, удила, седло. Громоздкие предметы из керамики, стекла, металла заменялись предметами, изготовленными из более мягких и легких материалов – кожи, кошмы, дерева.
Про навчання Косого можна судити, головним чином, за працями його супротивника Зиновія Отенского . Полемічний характер творів Зиновія повів до того, що позитивна сторона вчення Косого залишилася мало з'ясованою. Критика Косого була спрямована насамперед проти зовнішньо-обрядової сторони релігії. Вважаючи, що ця сторона зобов'язана своїм походженням церковної ієрархії, Косий називав обряди вигадкою людським, особливою формою ідолопоклонства. Поклоніння іконам і святого хреста він називав ідолопоклонством, шанування мощей Косий відкидав, до таїнств ставився негативно. Він учив: «до попів не приходьте, і молебнів виставляти свою, і молитви їх не требоваті, і не кайтеся, і не прічіщайтесь, і теміяном НЕ кадить, і на поховання від єпископів і від попів не поминати ... Підбито поклонятися духом Батькові, а не поклони творите, ні на землю падати і поклонятися, ні Проскури, ні Капуна, ні свічки приносити». Вважаючи винуватцями людського перекази єпископів, Косий піддав їх діяльність суворій критиці, називаючи їх «ідольськими жерцями, помилковими вчителями».
Негативні думки Косого простягалися і на догматичне вчення церкви: він відкидав догмати святої Трійці і спокути.
Позитивна сторона проповіді Косого полягала, мабуть, у прагненні відновити християнство в його первісної чистоти, повернути його до часів апостолів. Заперечуючи весь сучасний церковний лад та ієрархію, Косий вчив духовному поклоніння Богові, вимагав морального життя і діяльності, згодної з євангельськими заповідями.
Судження вчених про генезис вчення Косого НЕ одноманітно. Одні розглядають це вчення як явище самобутнє, інші надають багато значення іноземної (лютеранським) впливу. І ті, і інші ставлять вчення Косого в зв'язок з єрессю Башкіна і діяльністю заволзьких старців. Ф. Калугину здається найбільш імовірним, що єресь Косого, «виникла на грунті домашнього критицизму, була різким і потворним виразом того викривального напрями, яке характеризує всю літературну діяльність Максима Грека і яке, зосередившись в заволзьких пустелях, найбільш рельєфно і різко було заявлено В. Патрікеевим та ігуменом Артемієм ».
У Литві негативне напрямок Косого одержало теоретичне обгрунтування під впливом протестантизму і антітрінітаріанскіх ідей.
На ранее заселенные территории стали приходить другие племена, вытесняя исконно здесь проживавшие племена. Кочевое скотоводство позволило получать более высокие излишки производства продуктов – мяса, молока, шерсти, кожи. Это отразилось не только на увеличении производства скотоводческого хозяйства, но и на росте производительности труда кочевников.
Кочевое скотоводство было ответом древних жителей Казахстана на вызов природы. Так как заниматься земледелием стало сложнее, древние жители стали больше держать лошадей, овец и верблюдов. Лошадь давала преимущество в ведении хозяйства. Пастух на лошади мог отогнать скот далеко от поселения. Особенно это было важно, когда стали увеличиваться стада. Скот быстро поедал, вытаптывал траву. Тогда скотоводы перегоняли его на новые пастбища. При переходе на новое место имущество везли на повозках, запрягая быков, сами же садились на коней. Жили кочевники в шатрах – палатках. Так постепенно, начиная с раннего железного века, скотоводы переходили к кочевому образу жизни. Однако в районах Жетысу и Южного Казахстана, где климат был благоприятен для занятия земледелием, наряду с полукочевым скотоводством получило развитие и земледелие, в т. ч. поливное.
Ученые выделяют разные стадии развития кочевничества. Возможно, вначале древние жители пасли скот вблизи поселений. С течением времени в поисках лучших пастбищ они стали перегонять скот от одного пастбищного участка к другому. Так возникло пастушеское скотоводство. В некоторых горных местностях развивался отгонный тип хозяйства, когда скот пасли специально назначенные пастухи.
Кочевники постоянно совершенствовали конское снаряжение. Они изобрели стремена, удила, седло. Громоздкие предметы из керамики, стекла, металла заменялись предметами, изготовленными из более мягких и легких материалов – кожи, кошмы, дерева.
Ну как-то так.
Про навчання Косого можна судити, головним чином, за працями його супротивника Зиновія Отенского . Полемічний характер творів Зиновія повів до того, що позитивна сторона вчення Косого залишилася мало з'ясованою. Критика Косого була спрямована насамперед проти зовнішньо-обрядової сторони релігії. Вважаючи, що ця сторона зобов'язана своїм походженням церковної ієрархії, Косий називав обряди вигадкою людським, особливою формою ідолопоклонства. Поклоніння іконам і святого хреста він називав ідолопоклонством, шанування мощей Косий відкидав, до таїнств ставився негативно. Він учив: «до попів не приходьте, і молебнів виставляти свою, і молитви їх не требоваті, і не кайтеся, і не прічіщайтесь, і теміяном НЕ кадить, і на поховання від єпископів і від попів не поминати ... Підбито поклонятися духом Батькові, а не поклони творите, ні на землю падати і поклонятися, ні Проскури, ні Капуна, ні свічки приносити». Вважаючи винуватцями людського перекази єпископів, Косий піддав їх діяльність суворій критиці, називаючи їх «ідольськими жерцями, помилковими вчителями».
Негативні думки Косого простягалися і на догматичне вчення церкви: він відкидав догмати святої Трійці і спокути.
Позитивна сторона проповіді Косого полягала, мабуть, у прагненні відновити християнство в його первісної чистоти, повернути його до часів апостолів. Заперечуючи весь сучасний церковний лад та ієрархію, Косий вчив духовному поклоніння Богові, вимагав морального життя і діяльності, згодної з євангельськими заповідями.
Судження вчених про генезис вчення Косого НЕ одноманітно. Одні розглядають це вчення як явище самобутнє, інші надають багато значення іноземної (лютеранським) впливу. І ті, і інші ставлять вчення Косого в зв'язок з єрессю Башкіна і діяльністю заволзьких старців. Ф. Калугину здається найбільш імовірним, що єресь Косого, «виникла на грунті домашнього критицизму, була різким і потворним виразом того викривального напрями, яке характеризує всю літературну діяльність Максима Грека і яке, зосередившись в заволзьких пустелях, найбільш рельєфно і різко було заявлено В. Патрікеевим та ігуменом Артемієм ».
У Литві негативне напрямок Косого одержало теоретичне обгрунтування під впливом протестантизму і антітрінітаріанскіх ідей.