Значну увагу приділяв австрійський уряд удосконаленню економічних та соціальних відносин. Особисту залежність селян було скасовано. Було проведено реформу судоустрою, завдяки якій селяни дістали більш демократичні права — могли самостійно одружуватись, віддавати дітей до школи, шукати заробітку де завгодно.
Хоча, загалом реформи мали демократичний характер, однак завершені вони не були, а наступники цісаря не дуже переймалися долею селян.
Революційний рух — так звана "весна народів", який охопив усю Європу, зачепив і Австрію. 23 квітня 1848 р. Фердинанд І видав історичний маніфест, що повністю скасовував панщину в усій Галичині, майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Це суттєво поліпшило становище селян, і хоча 70 % оброблюваних земель отримали селяни, а 30 % землевласники, питання про приналежність лісів, пасовищ залишилося нерозв'язаним. З часом ці угіддя перейшли до великих землевласників, і селяни знову стали залежними від них в питаннях випасу худоби і заготівлі деревини. Розміри селянських наділів виявились замалими — менше 14 акрів, що ледве вистачало для того, щоб прогодувати сім'ю.
У1861 р. в Австрії було прийнято нову конституцію. Поступово в Галичині зміцнювались пропольські позиції. Урядовою мовою замість німецької стала польська. Львівський університет перейшов на викладання польською мовою; школи, за невеликим винятком, перейшли під керівництво Польської крайової шкільної ради. Міста були колонізовані, і державні та місцеві органи влади підтримували розвиток польської культури та науки.
Придушення російськими військами польського повстання 1863 р. загострило стосунки між українцями та поляками. Провід у культурному та національному житті українців належав інтелігенції духовного походження, головним чином священикам-уніатам, які гуртувались навколо собору Св. Юра у Львові.
Позиції москвофілів зміцнювали зовнішні чинники: у 1863 р. російські війська придушили перше польське повстання, а в 1868 р. — друге. У 1865—1866 pp. Австрія у війні з Пруссією зазнала поразки. Підлеглі їй народи одержали широку автономію, а сама Австрія стала "двоєдиною" монархією — АвстроУгорщиною, яку об'єднувала особа монарха. Але кожна частина монархії мала свої окремі парламенти: Австрія — у Відні, Угорщина — в Будапешті. Міністерства, за винятком фінансів, військового та зовнішніх справ, також були окремими.
Прихильники української течії — народовці — заснували нові товариства: у 1861 р. — "Руську бесіду" у Львові, у 1868 р. —
Объяснение:
Значну увагу приділяв австрійський уряд удосконаленню економічних та соціальних відносин. Особисту залежність селян було скасовано. Було проведено реформу судоустрою, завдяки якій селяни дістали більш демократичні права — могли самостійно одружуватись, віддавати дітей до школи, шукати заробітку де завгодно.
Хоча, загалом реформи мали демократичний характер, однак завершені вони не були, а наступники цісаря не дуже переймалися долею селян.
Революційний рух — так звана "весна народів", який охопив усю Європу, зачепив і Австрію. 23 квітня 1848 р. Фердинанд І видав історичний маніфест, що повністю скасовував панщину в усій Галичині, майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Це суттєво поліпшило становище селян, і хоча 70 % оброблюваних земель отримали селяни, а 30 % землевласники, питання про приналежність лісів, пасовищ залишилося нерозв'язаним. З часом ці угіддя перейшли до великих землевласників, і селяни знову стали залежними від них в питаннях випасу худоби і заготівлі деревини. Розміри селянських наділів виявились замалими — менше 14 акрів, що ледве вистачало для того, щоб прогодувати сім'ю.
У1861 р. в Австрії було прийнято нову конституцію. Поступово в Галичині зміцнювались пропольські позиції. Урядовою мовою замість німецької стала польська. Львівський університет перейшов на викладання польською мовою; школи, за невеликим винятком, перейшли під керівництво Польської крайової шкільної ради. Міста були колонізовані, і державні та місцеві органи влади підтримували розвиток польської культури та науки.
Придушення російськими військами польського повстання 1863 р. загострило стосунки між українцями та поляками. Провід у культурному та національному житті українців належав інтелігенції духовного походження, головним чином священикам-уніатам, які гуртувались навколо собору Св. Юра у Львові.
Позиції москвофілів зміцнювали зовнішні чинники: у 1863 р. російські війська придушили перше польське повстання, а в 1868 р. — друге. У 1865—1866 pp. Австрія у війні з Пруссією зазнала поразки. Підлеглі їй народи одержали широку автономію, а сама Австрія стала "двоєдиною" монархією — АвстроУгорщиною, яку об'єднувала особа монарха. Але кожна частина монархії мала свої окремі парламенти: Австрія — у Відні, Угорщина — в Будапешті. Міністерства, за винятком фінансів, військового та зовнішніх справ, також були окремими.
Прихильники української течії — народовці — заснували нові товариства: у 1861 р. — "Руську бесіду" у Львові, у 1868 р. —