Конец XIII века стал для Шотландии серьёзным испытанием. После смерти в 1286 году короля Александра III не осталось прямых наследников мужского пола и королевой была объявлена Маргарита, внучка Александра III, рождённая его дочерью, вышедшей замуж за короля Норвегии Эйрика II. Король Англии Эдуард I попытался вновь обрести контроль над Шотландией, и настоял на заключении брака между его сыном, будущим королём Эдуардом II и королевой Маргаритой, несмотря на её малый возраст. Но ни свадьбы, ни даже коронации королевы Маргариты не состоялось, по дороге девочка простудилась и не достигнув шотландской земли умерла на Оркнейских островах.
Так как прямая ветвь пресеклась, в 1291 году претензии на престол страны выдвинуло сразу несколько кандидатов, в том числе Иоанн , внук старшей дочери Давида Хантингдонского, брата королей Малькольма IV и Вильгельма I Льва, и Роберт Брюс, 5-й лорд Аннандейла, сын средней дочери Давида. Одним из претендентов был и Эдуард I, являвшийся потомком Матильды Шотландской. Но, английский король, понимая свои невысокие шансы на избрание, предпочёл возглавить суд для рассмотрения «Великой Тяжбы». В 1292 году Эдуард I вынес решение в пользу Иоанна , и 30 ноября 1292 года Иоанн был коронован королём Шотландии. В качестве благодарности за поддержку Иоанн I признал сюзеренитет Англии.
Наприкінці 50-х рр. Наддніпрянська Україна була найбільш розвинутою в економічній площині регіоном Російської імперії. Але подальшому економічному розвитку дедалі більше заважало існування кріпосного права. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва заважало також процесові розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості купувати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.
У середині століття поступово почали окреслюватися нові контури господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі віддаленість від ринків збуту зернової продукції спричинила в південній частині перетворення на головне джерело прибутків тваринництво, в північній – тютюнництво й льонарство. Значні прибутки землевласникам Лівобережжя давало винокуріння. Правобережжя в 40-х рр. перетворилося на основний район виробництва цукру. Зменшення питомої ваги в господарствах Правобережжя зернових і розвиток цукробурякового виробництва стали відображенням змін, що відбувалися в економіці Наддніпрянщини.
Протягом першої половини ХІХ ст., коли освоювалися землі Півдня, тут переважало вівчарство, володарі маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавалося через чорноморські порти. Зернове господарство Правобережжя було засноване на кріпосній праці, на Півдні – переважало використання вільнонайманої робочої сили. Завдяки продажеві зерна більшість власників маєтків Правобережжя накопичила значні кошти і, а водночас, відбираючи землю в селян під зернові, спричинила появу великої кількості безземельних кріпосних селян. Внаслідок цього поміщики, орієнтуючись на наявний попит, вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і закладали бурякові плантації, на яких працювали безземельні селяни. Розвиткові цукробурякового виробництва сприяли також гарні природні умови, великі лісові масиви, які давали паливо для заводів, і протекційна політика російського уряду. Все це забезпечувало цукрозаводчикам високі прибутки.
Конец XIII века стал для Шотландии серьёзным испытанием. После смерти в 1286 году короля Александра III не осталось прямых наследников мужского пола и королевой была объявлена Маргарита, внучка Александра III, рождённая его дочерью, вышедшей замуж за короля Норвегии Эйрика II. Король Англии Эдуард I попытался вновь обрести контроль над Шотландией, и настоял на заключении брака между его сыном, будущим королём Эдуардом II и королевой Маргаритой, несмотря на её малый возраст. Но ни свадьбы, ни даже коронации королевы Маргариты не состоялось, по дороге девочка простудилась и не достигнув шотландской земли умерла на Оркнейских островах.
Так как прямая ветвь пресеклась, в 1291 году претензии на престол страны выдвинуло сразу несколько кандидатов, в том числе Иоанн , внук старшей дочери Давида Хантингдонского, брата королей Малькольма IV и Вильгельма I Льва, и Роберт Брюс, 5-й лорд Аннандейла, сын средней дочери Давида. Одним из претендентов был и Эдуард I, являвшийся потомком Матильды Шотландской. Но, английский король, понимая свои невысокие шансы на избрание, предпочёл возглавить суд для рассмотрения «Великой Тяжбы». В 1292 году Эдуард I вынес решение в пользу Иоанна , и 30 ноября 1292 года Иоанн был коронован королём Шотландии. В качестве благодарности за поддержку Иоанн I признал сюзеренитет Англии.
Наприкінці 50-х рр. Наддніпрянська Україна була найбільш розвинутою в економічній площині регіоном Російської імперії. Але подальшому економічному розвитку дедалі більше заважало існування кріпосного права. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва заважало також процесові розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості купувати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.
У середині століття поступово почали окреслюватися нові контури господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі віддаленість від ринків збуту зернової продукції спричинила в південній частині перетворення на головне джерело прибутків тваринництво, в північній – тютюнництво й льонарство. Значні прибутки землевласникам Лівобережжя давало винокуріння. Правобережжя в 40-х рр. перетворилося на основний район виробництва цукру. Зменшення питомої ваги в господарствах Правобережжя зернових і розвиток цукробурякового виробництва стали відображенням змін, що відбувалися в економіці Наддніпрянщини.
Протягом першої половини ХІХ ст., коли освоювалися землі Півдня, тут переважало вівчарство, володарі маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавалося через чорноморські порти. Зернове господарство Правобережжя було засноване на кріпосній праці, на Півдні – переважало використання вільнонайманої робочої сили. Завдяки продажеві зерна більшість власників маєтків Правобережжя накопичила значні кошти і, а водночас, відбираючи землю в селян під зернові, спричинила появу великої кількості безземельних кріпосних селян. Внаслідок цього поміщики, орієнтуючись на наявний попит, вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і закладали бурякові плантації, на яких працювали безземельні селяни. Розвиткові цукробурякового виробництва сприяли також гарні природні умови, великі лісові масиви, які давали паливо для заводів, і протекційна політика російського уряду. Все це забезпечувало цукрозаводчикам високі прибутки.
Объяснение: