Изобретения: плуг — сельскохозяйственная машина для основной обработки почвы. плуг является наиболее древним почвообрабатывающим орудием. древние люди довольно долгое время обрабатывали землю вручную, затем они стали использовать для этих целей мотыги. новый этап в земледелия начался тогда, когда человек сумел приручить волов. именно волы стали той тягловой силой, которая была применена древним человеком для создания первого орудия для вспашки. естественно, что тот первый плуг имел мало общего с тем, что именуется плугом сегодня. те плуги имели простую конструкцию: рама (дышло) держит в себе закрепленный в вертикальном положении кусок дерева (лемех), которым и рассекался верхний слой почвы. и лемех, и дышло делали из одного куска дерева. эти древнейшие формы плуга стали известны нам, после изучения вавилонских и древнеегипетских изображений, наскальных рисунков, на территории современных северной италии и южной швеции, датируемых 2-м тысячелетием до н. э., а также после подробного изучения находок древних плугов, откопанных в торфяниках, расположенных на территории современной польши. плуг был известен и в китае, правда там он имел уже более усовершенствованный внешний вид: эти плуги также делали из дерева, но они были снабжены дышлом для запряжки животных и рукоятками, а иногда для использовалась раздвоенная рассоха. рабочий орган такого плуга — лемех — закреплялся горизонтально или наклонно, но тогда плуг уже именовался сохой. древние люди заметили, что земля налипает к дереву сильнее, чем к металлу, поэтому в 1-м тысячелетии до н. э. плуги начали делать с железным лемехом. к тому же римляне изобрели отвал – изогнутая винтообразная поверхность, отбрасывающий пустую землю в сторону и вытаскивающий питательные вещества на поверхность. отброшенная в сторону земля накрывала все имеющиеся на поле сорняки и остатки урожая, которые с течением времени сгнивали и становились органическим удобрением. еще одним римским изобретением того времени можно считать своеобразный щит - передок на колеса, который позволял регулировать глубину хода плуга. нельзя позабыть и о ноже, которые римляне стали размещать перед лемехом для того, чтобы разрезать почву, и о досках (отвалах), которые прикреплялись под углом к лемеху и служили для того, чтобы разрыхлять и сдвигать почву в сторону.
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»