Народився 17 лютого 1892 р. в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 р. очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 р. був посвячений митрополитом А. Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником.
У листопаді 1944 р. Й. Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 р. митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище.
Майже десять років патріарх Й. Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 р. його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Краснодарський край), де він працював сторожем. Активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання.
У 1957 р. його було знову заарештовано й ув'язнено на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 р. клопотанням Папи Іоанна XXIII Й. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму.
У Римі почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 р. виступив на II Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 р. відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Його зусиллями 1969 р. у Римі збудовано собор Св. Софії, відновлено видання журналу «Богословіє», випуск джерельно-богословських праць (вийшло понад 100 томів).
У 1965 р. Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968—1976 pp. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу.
Помер 7 вересня 1984 р. Був похований у збудованому ним соборі Св. Софії в Римі. У 1992 р. відповідно до його заповіту прах було перенесено на Батьківщину в собор Св. Юра у Львові.
Древние славяне — раннесредневековые славяне, в период расселения славянских племён, примерно с VI по VIII век.
Примерно в V веке началась славянская экспансия, как полагают, с территории Прикарпатья, верховий Днестра, а также правобережья среднего Поднепровья, на запад, юг и северо-восток. На запад славяне мигрировали в направлении верховий Вислы, а затем Лабы, огибая внешние Западные Карпаты (то есть с восточной и северной стороны Карпат). На восток славянские племена распространялись в направлении верховий Волги и Оки. На юг славяне двигались в сторону Дуная, затем вдоль него на запад, заселяя местности вдоль притоков Дуная и вторгаясь в пределы Восточной Римской империи. В советское время господствовали версии автохтонности славянских племён на большей части Восточной Европы или Польши, но археологические данные последнего времени указывают, по мнению некоторых исследователей, на формирование заметного массива славян как части единого этноса в ареале киевской археологической культуры (II—IV веков).
Объяснение:
Йосиф Сліпий
Видатний богослов, глава греко-католицької церкви
Народився 17 лютого 1892 р. в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 р. очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 р. був посвячений митрополитом А. Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником.
У листопаді 1944 р. Й. Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 р. митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище.
Майже десять років патріарх Й. Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 р. його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Краснодарський край), де він працював сторожем. Активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання.
У 1957 р. його було знову заарештовано й ув'язнено на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 р. клопотанням Папи Іоанна XXIII Й. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму.
У Римі почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 р. виступив на II Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 р. відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Його зусиллями 1969 р. у Римі збудовано собор Св. Софії, відновлено видання журналу «Богословіє», випуск джерельно-богословських праць (вийшло понад 100 томів).
У 1965 р. Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968—1976 pp. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу.
Помер 7 вересня 1984 р. Був похований у збудованому ним соборі Св. Софії в Римі. У 1992 р. відповідно до його заповіту прах було перенесено на Батьківщину в собор Св. Юра у Львові.
Примерно в V веке началась славянская экспансия, как полагают, с территории Прикарпатья, верховий Днестра, а также правобережья среднего Поднепровья, на запад, юг и северо-восток. На запад славяне мигрировали в направлении верховий Вислы, а затем Лабы, огибая внешние Западные Карпаты (то есть с восточной и северной стороны Карпат). На восток славянские племена распространялись в направлении верховий Волги и Оки. На юг славяне двигались в сторону Дуная, затем вдоль него на запад, заселяя местности вдоль притоков Дуная и вторгаясь в пределы Восточной Римской империи. В советское время господствовали версии автохтонности славянских племён на большей части Восточной Европы или Польши, но археологические данные последнего времени указывают, по мнению некоторых исследователей, на формирование заметного массива славян как части единого этноса в ареале киевской археологической культуры (II—IV веков).