Первый шаг. В первой половине XI века Новгород потерял возможность использовать для борьбы с неугодными ему Рюриковичами силы коалиции самостоятельных городов/земель Руси, расположенных на север от Смоленска. Битвы на Черехе и Ждановой Горе стали символам этой потери.
Второй шаг. В результате в XI-XII веках Рюриковичи укрепили свои позиции в Городе, а частые смены новгородских князей после 1136 года являлись в первую очередь следствием столкновений в разросшейся семье потомков Владимира «Святого», а не «новгородской вольности в князех».
Третий шаг. «Коловращение» князей привело к тому, что Новгород так и не стал «своим» ни для одной из враждовавших ветвей Рюриковичей, и практически все князья стали рассматривать город лишь как временный источник людей и ресурсов в своей борьбе за почетные столы.
Четвертый шаг. «Коловращение» князей привело к тому, что знать, «оседающая» в Новгороде поверх древней территориальной («кончанской») структуры, образовала предельно фрагментированную элитную корпорацию, слабо к солидарной работе на общее благо и слабо связанную с интересами Новгородской земли.
Пятый шаг. «Коловращение» князей и постоянная клановая борьба собственно новгородских элит привели к тому, что с конца XII века огромные зависимые от Новгорода территории в Восточной Прибалтике, бассейнах Невы, Волги, Северной Двины, Печеры и Камы начали стремительно отпадать от метрополии под давлением «свеев», «немцев» и «суждальцев».
Шестой шаг. «Коловращение» князей и постоянное противостояние князей с обособившимся боярством парализовали градостроительную активность, и привели к тому, что сверхцентрализованная Новгородская земля встретила эпоху масштабной морской (ганзейской) торговли на Балтике без собственных крупных морских портов и, следовательно, без собственного крупного торгового флота.
Седьмой шаг. Утверждение Новгорода Великого в качестве «отчины» великих владимирских князей в правление Александра Ярославича «Невского» и консолидация элит на базе упорядоченного доступа представителей ряда кланов к посадничеству, стабилизировали политическую жизнь Новгорода. Это позволило к началу XIV века остановить «сжатие» западных и северных границ земли на берегах Нарвы и Сестры.
На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.
Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.
Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».
Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.
Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.
Первый шаг. В первой половине XI века Новгород потерял возможность использовать для борьбы с неугодными ему Рюриковичами силы коалиции самостоятельных городов/земель Руси, расположенных на север от Смоленска. Битвы на Черехе и Ждановой Горе стали символам этой потери.
Второй шаг. В результате в XI-XII веках Рюриковичи укрепили свои позиции в Городе, а частые смены новгородских князей после 1136 года являлись в первую очередь следствием столкновений в разросшейся семье потомков Владимира «Святого», а не «новгородской вольности в князех».
Третий шаг. «Коловращение» князей привело к тому, что Новгород так и не стал «своим» ни для одной из враждовавших ветвей Рюриковичей, и практически все князья стали рассматривать город лишь как временный источник людей и ресурсов в своей борьбе за почетные столы.
Четвертый шаг. «Коловращение» князей привело к тому, что знать, «оседающая» в Новгороде поверх древней территориальной («кончанской») структуры, образовала предельно фрагментированную элитную корпорацию, слабо к солидарной работе на общее благо и слабо связанную с интересами Новгородской земли.
Пятый шаг. «Коловращение» князей и постоянная клановая борьба собственно новгородских элит привели к тому, что с конца XII века огромные зависимые от Новгорода территории в Восточной Прибалтике, бассейнах Невы, Волги, Северной Двины, Печеры и Камы начали стремительно отпадать от метрополии под давлением «свеев», «немцев» и «суждальцев».
Шестой шаг. «Коловращение» князей и постоянное противостояние князей с обособившимся боярством парализовали градостроительную активность, и привели к тому, что сверхцентрализованная Новгородская земля встретила эпоху масштабной морской (ганзейской) торговли на Балтике без собственных крупных морских портов и, следовательно, без собственного крупного торгового флота.
Седьмой шаг. Утверждение Новгорода Великого в качестве «отчины» великих владимирских князей в правление Александра Ярославича «Невского» и консолидация элит на базе упорядоченного доступа представителей ряда кланов к посадничеству, стабилизировали политическую жизнь Новгорода. Это позволило к началу XIV века остановить «сжатие» западных и северных границ земли на берегах Нарвы и Сестры.
Объяснение:
На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.
Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.
Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».
Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин із кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.
Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості тощо. У той час, як для жіночого стилю загалом властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими. Хоча останнім часом гається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.