до подписания люблинской унии велось множество дискуссий об окончательном объединении литвы и польши и закреплении действий всех предыдущих уний. главной оппозиционной силой были литовские магнаты, опасавшиеся утраты множества полномочий и прав, а также полного растворения в польской шляхте, без получения высоких постов в новом государстве. однако литва продолжала испытывать нажим со стороны царства, а к середине xvi века угроза полного поражения в войне с московским государством и дальнейшего включения литвы в его состав стала реальностью. польская шляхта не торопилась оказывать военную или какую-то другую литве, не получая ничего взамен. к 1560-м польская и литовская знать наконец пришли к взаимопониманию и решили планировать военные кампании сообща[5].
реальной мотивацией короля сигизмунда ii было опасение польско-католической партии, что литва, с прекращением в лице сигизмунда-августа литовско-польской династии ягеллонов, отделится от польши. в отличие от всех предыдущих уний, люблинская уния заранее планировалась как конституционное объединение польши и литвы под властью одного выборного короля[2].
v ст., кінець — заснування києва.
viii—ix ст. — формування східнослов'янської держави київська русь.
н60 р. — похід аскольда на візантію. київська держава вперше заявила про себе світу.
860-ті pp. — просвітницька діяльність кирила і мефодія.
882—912 pp. — князювання олега з роду новгородського князя рюрика в києві після вбивства аскольда.
907, 911 pp. — походи олега на константинополь. укладання договорів русі з візантією.
912—945 pp. — князювання ігоря.
941, 944 pp. — походи ігоря на візантію. договори русі з візантією.
945—964 pp. — регентство княгині ольги.
968 р. — розгром під проводом князя святослава хозарського каганату.
964—972 pp. — князювання святослава ігоревича.
968, 969—972 pp. — походи святослава на .
980—1015 pp. — князювання володимира святославовича.
988 p. — офіційне запровадження християнства на русі.
1019—1054 pp. — князювання ярослава володимировича.
1036 р. — розгром від проводом ярослава мудрого печенігів під стінами києва.
1037 р. — ярослав мудрий заснував при софіївському соборі першу бібліотеку на русі.
1051 р. — заснування києво-печерської лаври.
1097 р. — з'їзд князів у любечі
1113—1125 pp. — князювання володимира мономаха в києві.
1153—1187 pp. — князювання ярослава володимировича (осмомисла) в галицькій землі.
1185 р. — створення "слова о полку ігоревім".
1154—1157 pp. — князювання в києві юрія довгорукого.
1169 p.- володимиро-суздальський князь андрій боголюбський зруйнував київ
1187 p. - перша згадка назви україна в київському літописі.
1199 p. - волинський князь роман мстиславович об'єднав галицьку і волинську землі. утворення галицько-волинської держави.
1199—1205 pp. - князювання романа мстиславовича
1234 p. - утвердження данила романовича на галицькому престолі
1239—1241 pp. - похід монголо-татар на південну русь.
1240 p.,кінець року - зруйнування києва монголо-татарами.
1264—1301 pp. - князювання льва даниловича в галицько-волинській державі
1323—1340 pp. - правління останнього галицько-волинського князя юрія ii болеслава
1340 p. - розпад галицько-волинського князівства
1113—1125 pp. - князювання володимира мономаха в києві.
1153—1187 pp. - князювання ярослава володимировича (осмомисла) в галицькій землі.
готово ❤️
до подписания люблинской унии велось множество дискуссий об окончательном объединении литвы и польши и закреплении действий всех предыдущих уний. главной оппозиционной силой были литовские магнаты, опасавшиеся утраты множества полномочий и прав, а также полного растворения в польской шляхте, без получения высоких постов в новом государстве. однако литва продолжала испытывать нажим со стороны царства, а к середине xvi века угроза полного поражения в войне с московским государством и дальнейшего включения литвы в его состав стала реальностью. польская шляхта не торопилась оказывать военную или какую-то другую литве, не получая ничего взамен. к 1560-м польская и литовская знать наконец пришли к взаимопониманию и решили планировать военные кампании сообща[5].
реальной мотивацией короля сигизмунда ii было опасение польско-католической партии, что литва, с прекращением в лице сигизмунда-августа литовско-польской династии ягеллонов, отделится от польши. в отличие от всех предыдущих уний, люблинская уния заранее планировалась как конституционное объединение польши и литвы под властью одного выборного короля[2].