Древнегреческая колонизация Северного Причерноморья — часть, одно из основных направлений процесса общегреческого колонизационного движения VIII—VI веков до н. э. (Великой греческой колонизации). Временны́е рамки древнегреческой колонизации Северного Причерноморья — середина VII—V век до н. э. Проходила в несколько этапов и на нескольких направлениях: западном (Нижнее Побужье и Нижнее Приднепровье, Западный и Юго-Западный Крым) и восточном (оба берега Керченского пролива, побережье Кавказа и Приазовья). В ходе колонизации было основано несколько десятков полисов и посёлков, среди которых самыми крупными были Боспор Киммерийский, Ольвия, Херсонес Таврический, Фанагория, Тира, Нимфей, Гермонасса.
Со времени греческой колонизации в Причерноморье наибольшей популярностью пользовался культ Аполлона[1].
Особливістю історії було формування не внаслідок розпалу Давньоруської держави, а з огляду на внутрішні причини розвитку його території.
Тут ще до Київської Русі місцеві феодали зуміли об'єднати землі, населені дулібами, тиверцями, білими хорватами, волинянами та іншими племінними структурами. Два князівства - Галицьке і Волинське - мали вдале географічне розташування, мали доступ не для кочівників -передгір'я Карпат і великі лісові масиви Волині.
Наприкінці Хет. Володимир Великий (Красне Сонечко) відвоював Волинь і Галичину у поляків і приєднав до Київської Русі; столицею Волині зробив місто Володимир, столицею Галичини - Галич.
Древнегреческая колонизация Северного Причерноморья — часть, одно из основных направлений процесса общегреческого колонизационного движения VIII—VI веков до н. э. (Великой греческой колонизации). Временны́е рамки древнегреческой колонизации Северного Причерноморья — середина VII—V век до н. э. Проходила в несколько этапов и на нескольких направлениях: западном (Нижнее Побужье и Нижнее Приднепровье, Западный и Юго-Западный Крым) и восточном (оба берега Керченского пролива, побережье Кавказа и Приазовья). В ходе колонизации было основано несколько десятков полисов и посёлков, среди которых самыми крупными были Боспор Киммерийский, Ольвия, Херсонес Таврический, Фанагория, Тира, Нимфей, Гермонасса.
Со времени греческой колонизации в Причерноморье наибольшей популярностью пользовался культ Аполлона[1].
Объяснение:
Особливістю історії було формування не внаслідок розпалу Давньоруської держави, а з огляду на внутрішні причини розвитку його території.
Тут ще до Київської Русі місцеві феодали зуміли об'єднати землі, населені дулібами, тиверцями, білими хорватами, волинянами та іншими племінними структурами. Два князівства - Галицьке і Волинське - мали вдале географічне розташування, мали доступ не для кочівників -передгір'я Карпат і великі лісові масиви Волині.
Наприкінці Хет. Володимир Великий (Красне Сонечко) відвоював Волинь і Галичину у поляків і приєднав до Київської Русі; столицею Волині зробив місто Володимир, столицею Галичини - Галич.