З листа гетьмана Петра Дорошенка до московського вельможі Василя Тяпкіна (січень 1668 р.): «Ось недавно вчинили договір з поляками на нашу згубу; розірвали надвоє, і обидва монархи вмовилися між собою, що будуть нас викоріняти... Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас вирішили, які міста залишити під собою, в які уступити, а тим часом ці міста дісталися вам не вашою силою, а Божою поміччю й нашою кров’ю та відвагою. Ми хоча вівці, але вівці Христові, його кров’ю викуплені, а не безсловесні. Часто від ваших московських людей можна почути таку думку: вільно, мовляв, королеві, яку хоче мати віру у своїй державі, вільно так не буде! Не допустив нас Господь у таку неволю. Знає король, що предки наші, як рівні з рівними, як вільні з вільними в одне тіло з’єдналися з поляками під єдиним государем, добровільно обраним і заприсяженим. А того ярма ані ми, ані батьки наші носити не звикли». 2. З листа гетьмана П. Дорошенка до Олексія Михайловича (1671 р.): «...Тебе православного государя, царя за главу собі маю... З самого початку є неправда у тому, що санджаки, тобто знаки від царя турецького мені, і підручному мені війську дані. Насправді ж, щадячи цілісність всієї Украйни, захищаючи від розорення церкви Божі і відводячи людей згубу, часом я роблю те, чого не хочу: коли б ми не прийняли тих знамен турецьких й, будучи близько них, спротивилися їх волі, тоді треба було б нам із сильними бусурманами брань мати, але на це є ми немічними».
3. З повідомлення львівського єпископа Йосифа Шумлянського (березень 1671 р.)
«Петро Дорошенко дуже зміцнився, абсолютно в них панує й користується все народною любов’ю. Перебуваючи там, хоча скаржився перед різними особами на непотрібну дорогу до Чигирина, а також під час повернення назад не чув про нього жодного поганого слова. Ці люди не хлопи, а самостійний народ. Зникли вже там грубіянство, тиранство, пияцтво й інші варварства. Нараду з Тукальським проводить уночі, або вранці. Достатки, пишність помітні - все це не як у козацького гетьмана, а як у найбільшого польського пана».
• 1. Про яку подію йдеться в джерелі № 1? • Яким є ставлення гетьмана до цієї події, що він засуджує й до чого закликає? • 2. Як гетьман пояснює причини прийняття турецької зверхності (джерело № 2)? • 3. Як тексти листів свідчать про позицію гетьмана? • 4. Яке місце в перебігові Руїни відігравали обидві події?
Византия столкнулась со славянам в первой половине VI века, они совершали набеги на северные районы империи.
На рубеже VI и VII века славяне проникли глубоко на Балканы, даже южнее Афин.
Постепенно славяне стали шире взаимодействовать с Византией. Например, около 860 года христианство приняла Болгария.
Крупные походы восточных славян на Константинополь в X веке относятся к 907 и 911 и 941-943. Около 957 года в Константинополе крестилась Ольга, а в 988 в Херсонесе князь Владимир.
Но отношения между двумя государствами не ограничивались только войнами. Византийцы рассчитывали, что принятие славянами христианства примирит их с империей, у которой появятся рычаги давления на своих беспокойных соседей. После принятия христианства славянские государства включались в зону влияния Византии
Если Вы не знаете то, как пользоваться дополнительной литературой или Интернетом, то вот Вам информация:
Александр Македонский (родился 20 июля 356 году до н. э. в Пелле (Древняя Македония) — умер 10 июня июня в 323 году до н.э в тридцать два года в Вафилоне (Македонской империи).
Это один из величайших полководцев, македонский царь с 336 года до н.э., создатель огромной империи, простиравшейся от Адриатического моря до Инда, от Фракии до верховьев Нила.