Друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст. – період розквіту королівських дворів у Європі. Але взірцем королівського двору був двір „Короля Сонця”. Для себе Людовік XIV наказав побудувати за 18 км від Парижа, у Версалі, розкішну резиденцію. Королівський палац, оточений парками й майданами, мав нагадувати всім і кожному про велич його володаря. Навіть статую античного бога Юпітера було виліплено з обличчям Людовіка XІV. Сучасники приписували йому вислів “Держава — це я!”.
Коли король здійснював прогулянку по місту, вулиці оціплювалися і люди могли подивитися на короля з далеку. Коли королівська карета рухалася через місто, то всі мали чекати на колінах, поки вона не проїде. А якщо у кареті нікого не було, то карате віддавалися особливі почесті.
Людовік XIV вважав, що життя короля має бути публічним6 королі мають народжуватися і вмирати на очах у підданих. З цією метою він запровадив цілу систему церемоній, які супроводжвали життя короля. Кожен день о 10 годині вечера Людовік XIV вечеряв у присутності двору, який супроводжувався музикою. Придворний композитор написав спеціальну „Симфонію для вечерь короля”. Королівський стіл накривався навпроти каміну, а монарху у золоченій шкатульці тонкої ювелірної роботи підносилися ложка, вилка і ніж. З відціля і пійшов вислів „поставити прибор”.
Спальня короля була у центрі палацу, біля неї оберталося безліч народу. Існувала спеціальна церемонія вставання короля. Коли король вставав, то до його покоїв можна було заходити у такому порядку: члени королівської родини, потім – урядовці, згодом – особи, що мають посади при дворі, а на завершення – придворні. Стукати у двері королівських покоїв не дозволялося, лише шкребтися. Щоб вийти з кімнати, де знаходиться король, потрібно щоб двері відкрили спеціальні привратники. Коли кожен ранок король направлявся у часовню, у придворних була можливість поспілкуватися з королем або подати якесь прохання. Тому вихід короля зі спальні збирав багато придворних.
Церемонії, палаци, бали, утримання великого двору потребували величезних витрат. Оскільки абсолютний монарх вважав себе володарем усієї країни, то він не обмежував себе у витратах, які лягали важким тягарем на тих, хто сплачував податки. Астрономічні витрати королівського двору були однією з причин поразок Людовіка XIV наприкінці його життя.
Друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст. – період розквіту королівських дворів у Європі. Але взірцем королівського двору був двір „Короля Сонця”. Для себе Людовік XIV наказав побудувати за 18 км від Парижа, у Версалі, розкішну резиденцію. Королівський палац, оточений парками й майданами, мав нагадувати всім і кожному про велич його володаря. Навіть статую античного бога Юпітера було виліплено з обличчям Людовіка XІV. Сучасники приписували йому вислів “Держава — це я!”.
Коли король здійснював прогулянку по місту, вулиці оціплювалися і люди могли подивитися на короля з далеку. Коли королівська карета рухалася через місто, то всі мали чекати на колінах, поки вона не проїде. А якщо у кареті нікого не було, то карате віддавалися особливі почесті.
Людовік XIV вважав, що життя короля має бути публічним6 королі мають народжуватися і вмирати на очах у підданих. З цією метою він запровадив цілу систему церемоній, які супроводжвали життя короля. Кожен день о 10 годині вечера Людовік XIV вечеряв у присутності двору, який супроводжувався музикою. Придворний композитор написав спеціальну „Симфонію для вечерь короля”. Королівський стіл накривався навпроти каміну, а монарху у золоченій шкатульці тонкої ювелірної роботи підносилися ложка, вилка і ніж. З відціля і пійшов вислів „поставити прибор”.
Спальня короля була у центрі палацу, біля неї оберталося безліч народу. Існувала спеціальна церемонія вставання короля. Коли король вставав, то до його покоїв можна було заходити у такому порядку: члени королівської родини, потім – урядовці, згодом – особи, що мають посади при дворі, а на завершення – придворні. Стукати у двері королівських покоїв не дозволялося, лише шкребтися. Щоб вийти з кімнати, де знаходиться король, потрібно щоб двері відкрили спеціальні привратники. Коли кожен ранок король направлявся у часовню, у придворних була можливість поспілкуватися з королем або подати якесь прохання. Тому вихід короля зі спальні збирав багато придворних.
Церемонії, палаци, бали, утримання великого двору потребували величезних витрат. Оскільки абсолютний монарх вважав себе володарем усієї країни, то він не обмежував себе у витратах, які лягали важким тягарем на тих, хто сплачував податки. Астрономічні витрати королівського двору були однією з причин поразок Людовіка XIV наприкінці його життя.