Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Найвищим органом влади у Новгороді було віче — народні збори. На ньому обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа). Боярство було найвищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Зовнішня і внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода, а новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами.
Отже, після подій 1136р. у Новгороді запанувала форма державного правління, що отримала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.
К концу XVIII в. территория Россия увеличилась. Приращение произошло за счет присоединенных земель на южном и западном направлениях от границ государства. К России были присоединены: Крым, Северное Причерноморье, Приазовье, Правобережная Украина, земли между реками Буг и Днестр, Белоруссия, Курляндия, Литва. На протяжении второй половины XVIII в. главной отраслью экономики России являлось сельское хозяйство. Территории, присоединенные в этот период времени активно включались в экономику государства. Обширные земли от Причерноморья до Северного Кавказа становятся важнейшими сельскохозяйственными районами России. Продолжается развитие земледелия в Приуралье и Сибири. Во второй половине XVIII в. в сельскохозяйственных районах были распространены две различные по сути ренты: оброк и барщина. Оброк был распространен в нечерноземных регионах и являлся денежной или продуктовой рентой. В черноземных регионах, где сельское хозяйство являлось приоритетным направлением экономики, взималась барщина. Крестьяне должны были работать на землях помещика. Для обработки своих земельных наделов им оставался зачастую один день в неделю. К концу XVIII в. большую часть крепостных крестьян в аграрных районах государства перевели на месячину, при этом у них отбиралась земля, и за небольшую плату, они должны были работать все время на своего господина. Во многом это происходило из-за желания помещика как можно больше получить прибавочного продукта и впоследствии продать его. В некоторых помещичьих хозяйствах использовались современные технические устройства, разводились новые культуры (табак, подсолнечник и другие) . Но в основной массе на сельскохозяйственных угодьях использовался тяжелый ручной труд крестьянина без использования передовых технологий выращивание сельхозпродуктов. В 1875 г. была издана "Жалованная грамота городам". "Ремесленное положение" регулировало ремесленное производство в городах. Создавалась, так называемая цеховая система, что улучшению организации работы ремесленника. Быстрыми темпами развивалось ремесло в промысловых центрах. Это созданию мануфактурного производства: в Иваново - текстильного, в Кимрах - кожевенного, в Хохломе - деревообрабатывающего. Предприимчивые крестьяне сами организовывали мануфактурное производство. При этом они оставались крепостными, и им необходимо было платить большой оброк своему помещику. Только малая часть из них смогла со временем выкупить свою личную свободу и стать у основания формирующегося класса буржуазии. К концу XVIII в. произошел значительный рост производства, связанный с увеличением числа мануфактур до 1200 в конце XVIII века. Подавляющая масса рабочих являлись крепостными. Во второй половине XVIII в. на мануфактурах появляются вольнонаемные рабочие. Это те крестьяне, которые вынуждены были платить своему помещику денежный оброк. Все это привело к росту рынка вольнонаемного труда и зарождению капитализма.
Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Найвищим органом влади у Новгороді було віче — народні збори. На ньому обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа). Боярство було найвищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Зовнішня і внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода, а новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами.
Отже, після подій 1136р. у Новгороді запанувала форма державного правління, що отримала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.
Объяснение:
На протяжении второй половины XVIII в. главной отраслью экономики России являлось сельское хозяйство. Территории, присоединенные в этот период времени активно включались в экономику государства. Обширные земли от Причерноморья до Северного Кавказа становятся важнейшими сельскохозяйственными районами России. Продолжается развитие земледелия в Приуралье и Сибири. Во второй половине XVIII в. в сельскохозяйственных районах были распространены две различные по сути ренты: оброк и барщина. Оброк был распространен в нечерноземных регионах и являлся денежной или продуктовой рентой. В черноземных регионах, где сельское хозяйство являлось приоритетным направлением экономики, взималась барщина. Крестьяне должны были работать на землях помещика. Для обработки своих земельных наделов им оставался зачастую один день в неделю. К концу XVIII в. большую часть крепостных крестьян в аграрных районах государства перевели на месячину, при этом у них отбиралась земля, и за небольшую плату, они должны были работать все время на своего господина. Во многом это происходило из-за желания помещика как можно больше получить прибавочного продукта и впоследствии продать его. В некоторых помещичьих хозяйствах использовались современные технические устройства, разводились новые культуры (табак, подсолнечник и другие) . Но в основной массе на сельскохозяйственных угодьях использовался тяжелый ручной труд крестьянина без использования передовых технологий выращивание сельхозпродуктов. В 1875 г. была издана "Жалованная грамота городам". "Ремесленное положение" регулировало ремесленное производство в городах. Создавалась, так называемая цеховая система, что улучшению организации работы ремесленника. Быстрыми темпами развивалось ремесло в промысловых центрах. Это созданию мануфактурного производства: в Иваново - текстильного, в Кимрах - кожевенного, в Хохломе - деревообрабатывающего. Предприимчивые крестьяне сами организовывали мануфактурное производство. При этом они оставались крепостными, и им необходимо было платить большой оброк своему помещику. Только малая часть из них смогла со временем выкупить свою личную свободу и стать у основания формирующегося класса буржуазии. К концу XVIII в. произошел значительный рост производства, связанный с увеличением числа мануфактур до 1200 в конце XVIII века. Подавляющая масса рабочих являлись крепостными. Во второй половине XVIII в. на мануфактурах появляются вольнонаемные рабочие. Это те крестьяне, которые вынуждены были платить своему помещику денежный оброк. Все это привело к росту рынка вольнонаемного труда и зарождению капитализма.